|
Станіславський Микола Дмитрович
Мико́ла Дми́трович Станісла́вський (нар. 1 (13) березня 1905, Єлисаветград — пом. 13 жовтня 1970, Житомир) — український режисер драми, заслужений діяч мистецтв УРСР (1954). Чоловік актриси і режисерки лялькових театрів Тетяни Нікітіної-Станіславської. Автор спогадів про Леся Курбаса[1] і Миколу Куліша. ЖиттєписСин єлисаветградського священника і педагога Д. В. Станіславського. Закінчив Єлисаветградську гімназію, дружив з Арсенієм Тарковським, Юрієм Нікітіним, Тетяною Нікітіною (яка згодом стала його дружиною), Іриною та Іполітом Бошняками, Андрієм та Назаром Тобілевичами, Михайлом Хороманським[2].[3] Закінчив Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка. Під час навчання був учасником «Театру читця» при цьому виші. Слухав лекції Леся Курбаса з майстерності актора. Згодом залишив спогади про «Маклену Ґрасу» Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса 1933 року. З 1926 року працював у театрі «Березіль» Леся Курбаса.[4] 1930—1933 — художній керівник Першого державного робітничого театру (Київ). З 1934 року — в театрах Марій Ел, Комі й Кабардино-Балкарії[5]. 1934—1936 і 1940—1941 — художній керівник і головний режисер Марійського національного театру.[6] В Республіці Комі працював художнім керівником театру в 1937—1938 та в 1950—1951 роках. Там він уважно ставився до молодих акторів, займався з ними майстерністю актора, читав лекції по історії театру, проводив індивідуальні заняття. Поставив там зокрема «Платон Кречет», «Живий труп», «Украдене щастя».[7] Під час війни працював в Нальчику. З 1945 року очолював Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка. Його дружина Тетяна Нікітіна в той час очолила Івано-Франківський ляльковий театр. 1949—1950 — режисер Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького. 1952—1959 — головний режисер Хмельницького обласного театру ім. Г. І. Петровського. 1954 року він був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР. 1959—1963 — головний режисер Житомирського українського музично-драматичного театру імені І. Кочерги. В останні роки життя він разом з дружиною Тетяною Василівною Нікітіною мешкав у Житомирі. Влітку 1970 року до них в гості приїздив Арсеній Тарковський разом зі своєю дружиною. «Їхня зустріч відбулася у знаменитій місцині, пов'язаній з іменами Евеліни Ганської та Бальзака, де у Станіславського була дача. Тарковський, не втомлюючись, висловлював захоплення красою природи українського села Тригір'я зі столітніми дубами, скелями над річкою і старовинним монастирем.»[8] А вже 13 жовтня 1970 року Миколи Дмитровича не стало. «Це дуже вразило Арсенія Тарковського. За спогадами Марини Арсеніївни[9], саме з того часу він став більше й більше думати про смерть. Він навіть умовив її тоді взяти старовинний перстень, який належав колись його батьку Олександру Карловичу». Постановки
Література
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||
