Національні парки Пакистану створені для захисту і збереження визначних пейзажів і дикої природи в природному стані. Захист і охорона довкілля в Пакистані була вперше включена до Конституції 1973 року, проте Постанова про охорону довкілля була прийнята тільки в 1983 році[1]. Відповідно до законодавства «Сучасних охоронюваних територій», національні парки можуть використовуватися для наукових досліджень, освіти та відпочинку. У них забороняється будівництво доріг і будинків відпочинку, очищення землі для сільськогосподарських потреб, забруднення води, використання вогнепальної зброї, знищення диких тварин[2]. Адмініструванням парків займаються такі державні відомства: Міністерство з охорони довкілля і Управління з біорізноманіття.[3]
Станом на 2010 рік у Пакистані налічується 25 національних парків, 19 з них знаходяться під контролем держави, а інші знаходяться в приватних руках[3]. Найстаріший національний парк Лал Суханра в районі Бахавалпура, був створений в 1972 році[4]. Це єдиний національний парк, який існував і до оголошення незалежності країни, крім того, це єдиний біосферний заповідник Пакистану[2]. Останній з парків, Кала Чітта, був створений у 2009 році[4]. Центральний Каракорум у Гілгіт-Балтістані є найбільшим національним парком країни, охоплюючи територію загальною площею близько 1 390 100 гектарів. Найменший національний парк — Айюб, загальною площею близько 931 гектарів.
У список включені національні парки за даними міністерства з охорони довкілля Пакистану, впорядковані за алфавітом.
Парки мають різну категорію МСОП, деякі парки не мають категорії, низки парків немає в базі даних особливо-охоронюваних природних територій. Дана інформація зазначається в останньому стовпці таблиці разом з посиланням на парк у базі даних. Площа парків наведена за джерелами, пов'язаним з міністерством, і може відрізнятися від площі в базі даних МСОП.
↑ абвгProtected areas of AJK. forest.ajk.gov.pk. Government of Azad and Jammu Kashmir. 2009. Архів оригіналу за 9 липня 2013. Процитовано 29 жовтня, 2010.