|
Сонні Бой Вільямсон I
Джон Лі Ке́ртіс Ві́льямсон (англ. John Lee Curtis Williamson, 30 березня 1914, округ Медісон, Теннессі — 1 червня 1948, Чикаго, Іллінойс) — американський виконавець на губній гармоніці, співак та автор пісень, відомий під псевдонімом «Сонні Бой». Вважається піонером використання блюзової губної гармоніки як сольного інструменту. Учасник сотень записів багатьох блюзових виконавців. Під власним ім'ям був одним з найбільш записаних блюзових музикантів 1930-х і 1940-х років, тісно пов'язаний з чиказьким продюсером Лестером Мелроузом і лейблом Bluebird Records. Серед популярних пісень (власних або адаптованих) — «Good Morning, School Girl», «Sugar Mama», «Early in the Morning», «Stop Breaking Down», «Skinny Woman», «Moonshine», «Win the war blues», «I just keep loving her», «Hoodoo Hoodoo». «Сонні Бой» Вільямсон відіграв значну роль у формуванні чиказької блюзової сцени своїм новаторським стилем, який надав структурованості та швидкості блюзовому виконанню на губній гармоніці[8]. Стиль гри Вільямсона на губній гармоніці мав великий вплив на післявоєнних виконавців. Він був наставником багатьох перспективних блюзових музикантів, що переїхали до Чикаго, зокрема Мадді Вотерса[9]. Неоднозначність псевдонімаІснує плутанина щодо імені «Сонні Боя» Вільямсона. Намагаючись скористатися славою Вільямсона, Алек «Райс» Форд Міллер з початку 1940-х років виступав під іменем «Сонні Бой Вільямсон», тож пізніше, щоб їх розрізняти, Джона Лі Вільямсона стали називати «Сонні Бой Вільямсон I» або «справжній Сонні Бой». Джон Лі Вільямсон народився 1914 року і виступав приблизно з 1930 року до своєї смерті в 1948 році. Алек «Райс» Міллер, «Сонні Бой Вільямсон ІІ», народився раніше (десь між 1898 і 1912 роками), щодня виступав на радіо KFFA в Гелені, штат Арканзас (починаючи з 1941 року), і помер 1965 року. Обидва віртуозно володіли губною гармонікою, були плідними авторами та популярними виконавцями. Хоча Джон Лі обурювався неправомірним використанням свого імені, але ніколи активно не намагався щось змінити, оскільки за життя був єдиним виконавцем, що записувався під цим псевдонімом[10][11]. Перші записи Алека Міллера під псевдонімом «Сонні Бой» датуються початком 1950-х років, вже після смерті Джона Лі Вільямсона[10] Ранні рокиДжон Лі Кертіс Вільямсон народився на фермі в окрузі Медісон, штат Теннессі 30 березня 1914 року. Він єдиний син Рафаеля «Рейфа» Вільямсона та Ненсі Джейн Атлі. Джон Лі не знав батька, Рейф Вільямсон помер, ще коли Ненсі Джейн була вагітною. Згодом Ненсі Джейн одружилася з Віллі Атлі, що замінив Джону Лі батька[12]. В одинадцять років Джон Лі отримав в подарунок на Різдво від матері свою першу губну гармоніку Hohner Marine Band. За словами його зведеного брата, Т. В. Атлі, коли не збирав бавовну, не доїв корів і не займався іншими фермерськими справами, він вчився грати на гармоніці, слухаючи і підігруючи записам на старому заводному грамофоні[12]. Співав у церковному госпел-квартеті The Four Lamb Jubilee[13][10]. Близько тринадцяти років він створив свою першу пісню, "Good Morning, School Girl"[en], версія якої згодом стала блюзовим стандартом. Музична кар'єраВ шістнадцять років Сонні Бой вже виступав у Західному Теннессі з відомими представниками кантрі-блюзу: гітаристом «Сліпі» Джоном Естесом, співаком і гарпером (виконавцем на губній гармоніці, від англ. harper) Геммі Ніксоном[en] та мандоліністом Єнком Рейчеллом[en]. У Геммі Ніксона та мемфіського гарпера Ноя Льюїса Сонні Бой взяв кілька уроків гри на губній гармоніці[14]. 1933 року Сонні Бой одружився з покоївкою Саллі Лі Хант і оселився в Джексоні, штат Теннессі[15]. До 1934 року Джон Лі Вільямсон вже сформував власний виконавський стиль і відчував готовність до більшого, ніж кар'єра місцевого музиканта у провінційному Джексоні. Він поступово розширив коло своїх виступів до Мемфіса та Сент-Луїса, налагодив важливі стосунки серед сент-луїських блюзових музикантів, таких як Генрі Таунсенд[en], Роберт Найтгок[en] та Волтер Девіс[en] і, врешті, отримав можливість запису на студії Bluebird[16]. Свій дебютний запис для Bluebird на запрошення продюсера та шукача талантів цього лейблу Лестера Мелроуза[en] Сонні Бой зробив 5 травня 1937 року в отелі «Ліланд», Орора, штат Іллінойс. У звичній для Лестера Мелроуза організаційній техніці запису запрошені Джон Лі «Сонні Бой» Ві́льямсон, гітаристи-вокалісти «Біг Джо» Вільямс та Роберт «Найтгок» Лі Маккой зробили по черзі сольні записи у супроводі один одного[17]. Сонні Бой записав свої перші 6 композицій: «Good morning, school girl», «Sugar Mama blues», «Blue bird blues», «Jackson blues», «Got the bottle up and gone» та «Skinny woman»[18]. Записана того разу «Good Morning, School Girl» досягла надзвичайної популярності, досі є візитівкою Вільямсона і згодом десятки разів переспівувалась блюзовими та рок-музикантами[19]. Під час травневої 1937 року сесії розпочалося багаторічне партнерство Вільямсона з Біг Джо Вільямсом, що тривало аж до смерті Сонні Боя. Досвідчений і харизматичний виконавець, Вільямсон відчувався музикантом рівним Біг Джо, а його стиль і темп ідеально пасували до стилю Вільямса. Сонні Бой майже завжди акомпанував Біг Джо під час записів, хоча на власні записи запрошував інших гітаристів, таких як Тампа Ред[en], Віллі Лейсі або Біг Білл Брунзі[10]. Надзвичайний успіх першої сесії вимагав продовження, тож Мелроуз у листопаді того ж року організував новий запис. Генрі Таунсенд згадував, що возив того разу Сонні Боя, Роберта Найтгока, Волтера Девіса та Біг Джо Вільямса до Аврори на своєму «Форді». Результатом став марафон записів, зокрема вісім сольних композицій Сонні Боя Вільямсона і низка пісень Найтгока, Біг Джо Вільямса та Волтера Девіса, в яких гармоніка Сонні Боя слугувала супроводом[20]. Впродовж наступних років Сонні Бой став одним з найпопулярніший блюзових музикантів, він багато виступав і записувався як головний виконавець, а також як інструменталіст у записах Роберта Найтгока, Єнка Рейчелла, Елайджі Джонса, Генрі Таунсенда та ін. Відзначається, що в цей час його стиль лишався кантрі-блюзом, з акцентом на губній гармоніці[19]. 13 листопада 1937 року Джон Лі Вільямсон вдруге одружився в Медісоні з Лейсі Белль Девідсон[21]. 1942 року Вільямсон остаточно перебрався до Чикаго і оселився з Лейсі Белль у Бронзевіллі, афроамериканському районі на півдні Чикаго. Низка авторитетних авторів помилково датує його переселення 1934 або 1937 роками, але всі документальні джерела, перепис населення, шлюбні записи, інтерв'ю друзів та рідних свідчать, що до початку 40-х Сонні Бой мешкав у Джексоні, штат Теннессі, відвідуючи студію Bluebird Records у Чикаго лише для записів[22]. У свій третій, чиказький період музичної кар'єри, стиль Вільямсона поступово набуває нових рис і оформлюється як цілісний напрямок. Саме Джон Лі Вільямсон зробив губну гармоніку основним інструментом блюзу. Використання губної гармоніки як основного інструмента означало зміни для інших інструментів: гітара і губна гармоніка ведуть своєрідний діалог, відповідаючи одне одному, інші інструменти (друга гітара, потім послідовно фортепіано, бас і барабани) використовуються як ритм-секція. Ця формула, встановлена Сонні Боєм між 1937 і 1940 роками, характеризує післявоєнний чиказький блюз, який став відомим завдяки таким блюзменам, як Літтл Волтер, Мадді Вотерс і Гаулін Вулф. Таким чином, значення Сонні Боя Вільямсона в історії блюзу визнається всіма — і критиками, і музикантами[19]. Звукозаписи Сонні Боя на початку 40-х років призупинилася через дефіцит шелаку для виробництва платівок у воєнний час, а згодом — через тривалий страйк музикантів. Але його стиль невпинно розвивався, він створював більш свінгові пісні, використовував підсилювачі, щоб додати об'єму своєму і без того міцному звучанню[23]. В цей період сталася зустріч з Вільямсоном юного Біллі Боя Арнольда, який отримав від майстра кілька дорогоцінних уроків гри на губній гармоніці[24].
1946 року Вільямсон досяг піка своєї популярності. З власним гуртом Purple Cat Trio він виступав кожну п'ятницю, суботу та неділю в клубі «Purple Cat lounge»[26]. 1947 року його композиції фігурували у виконавчих списках радіо Нью-Йорка та Вашингтона, а «Shake the Boogie» стає національним хітом[27]. Того ж року музикознавець та фольклорист Алан Ломакс, що збирав матеріали для Бібліотеки Конгресу записав Біг Білла Брунзі, Мемфіса Сліма та Сонні Боя Вільямсона на студії Decca в Нью-Йорку після їхнього концерту в Таун-холлі. До сесії додані інтерв'ю виконавців, що пояснюють походження та природу блюзу. За словами Ломакса, «Вони досліджували причину цього [блюзу] в суворій бідності сільського життя чорношкірих. Вони згадували життя в робітничих таборах Міссісіпі, де в'язниця стояла в кінці дороги, чекаючи на непокірних. Зрештою, вони прийшли до усвідомлення масштабів системи самосуду, яка загрожувала будь-кому, хто не підкорявся її правилам»[28]. Інтерв'ю були настільки небезпечні для трійці, що випуск альбому було відкладено на десять років. Коли 1959 року United Artists нарешті видали їх на платівці під назвою «Blues in the Mississippi Night», Алан використав псевдоніми (Leroy, Natchez та Sib), аби захистити виконавців та їхні сім'ї[29]. СмертьСонні Бой Вільямсон трагічно помер 1 червня 1948 року від жорстокого побиття біля свого будинку після виступу в клубі «Plantation». В офіційному поліційному звіті зазначено, що його пограбували і побили, коли він повертався додому. Швидка допомога відвезла його до лікарні, де він помер о 6 ранку. Повідомлення про його смерть в газеті «Джексон Сан» було сховано серед оголошень під заголовком «Кольорові мертві» і не згадувало про його музичну кар'єру. Його було поховано біля Джексона, на цвинтарі Блерс-Чепел[6][30]. Визнання1990 року працівники бібліотеки округу Джексон-Медісон, усвідомлюючи важливість внеску Сонні Боя в блюзову музику та національну культуру, дослідили його життя, написали про нього серію статей та заручилися підтримкою на місцевому та національному рівнях[31]. Це призвело до встановлення гранітного надгробка на могилі та пам'ятного знаку Сонні Бою біля парку Малезус у Джексоні. 1 червня 1990 року, у 42-гу річницю його смерті, місто Джексон провело День Сонні Боя Вільямсона, вшановуючи його пам'ять[13][30]. Своєю творчістю Сонні Бой вплинув на кілька поколінь. Його записи переспівували десятки виконавців, як традиційних, так і сучасних. Джона Лі «Сонні Боя» Вільямсона I було введено до Зали слави блюзу у 1980 році[10][32]. 1990 року пісню «Good Morning, School Girl» у його виконанні, видану лейблом Bluebird Records 1937 року, визнано «Класичним блюзовим записом» у Залі слави блюзу[33]. Ця пісня Джона Лі «Сонні Боя» Вільямсона також увійшла до списку «500 пісень, що сформували рок-н-рол»[34]. ДискографіяГоловний виконавець, вокаліст і композитор
Інструментальний супровід солістів:Роберта Лі Маккоя (Роберта Найтгока)
Генрі Таунсенда
Елайджі Джонса
Спеклeд Реда
Ремблін Боба
Віллі Гетчера
Єнка Рейчелла
Біг Джо Вільямса
Непубліковані записи
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
