|
Скуратівський Вадим Леонтійович
Скураті́вський Вадим Леонтійович (5 жовтня 1941, Бакланова Муравійка, Куликівський район, Чернігівської області) — український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Доктор мистецтвознавства (1997), кандидат філологічних наук (1971), академік Національної академії мистецтв України (2004; член-кореспондент — з травня 2001 р.), член Спілки кінематографістів України (1990) та Асоціації українських письменників (1997). Заслужений діяч мистецтв України (24 березня 2011)[2] Біографія Народився в сім'ї вчителів. Закінчив (1965) Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (факультет романо-германської філології). Кандидатська дисертація «Мистецькі проблеми у німецькому романі ХХ ст.» Докторська дисертація «Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX століття». 1966–1969 — аспірант, 1969–1971 — викладач кафедри зарубіжної літератури, Київський університет ім. Т.Шевченка. 1971–1978 — редактор відділу критики, журнал «Всесвіт» (залишив роботу за звинуваченням у «націоналістичних ухилах»). Впродовж 1978–1980 років не мав постійного місця роботи, читав лекції в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, по лінії Бюро пропаганди радянського кіномистецтва та Товариства «Знання». 1980–1982 — молодший науковий працівник, НДІ психології України. 1982–1985 — заступник директора з наукової роботи, Літературно-меморіальний музей Лесі Українки. Вересень 1985 р. — вересень 1986 р. — старший викладач кафедри філології, Київ. держ. інститут театр. мист. ім. І.Карпенка-Карого. 1986–1988 — викладач кафедри літератури, Київський державний інститут культури. З вересня 1988 р. — старший викладач, з 1991 р. — доцент кафедри кіно і телебачення, з 1998 р. — професор кафедри телережисури Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого . З 1991 р. — редактор відділу науки і культури журналу «Сучасність». 1992–1994 — член колегії Міністерства культури України. 1995 року читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті. З 1997 р. — доцент кафедри історії та культурології у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» З 1998 року веде авторську рубрику «Монологи» в газеті «Столичные новости». Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня».[3] Автор книг
Автор понад 1000 публікацій з історії української, російської та західних літератур, загальної історії, філософії історії, історії кіна та театру.[4] [5] [6] Доробок у сфері кіно та телебаченняБув автором-ведучим циклів телепередач «Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» (ТРК «Студія „1+1“», 1997—1998), «Бачу землю» (2002, 1-й Національний). Знявся в ігрових фільмах: «Родимка», к/м (1991), «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ» (1994), «Посмішка звіра» (1997—1999), «Шум вітру» (2002) та ін. Ґран-прі актора за найкращу чоловічу роль в номінації «Непрофесійний виконавець ролі» фестивалю «Стожари» (1995; худ. фільм «Співачка Жозефіна й Мишачий Народ», за Францом Кафкою).
Громадська позиціяРазом з патріотами підтримав Революцію гідності й дав аналітичну оцінку подіям на Майдані, вважаючи їх рятівними не тільки для демократії в Україні, а й для всього світу.[7] У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова[8]. Див. такожДжерела та література
Примітки
ПосиланняТвори Скуратовського
Про нього
|
|||||||||||||||||||||||||||
