Скляний готель

«Скляний готель»
АвторЕмілі Сент-Джон Мандел
Назва мовою оригіналуThe Glass Hotel
КраїнаКанада
Моваанглійська
Жанрісторія про привидів Редагувати інформацію у Вікіданих
ВидавництвоHarperCollins
Видано24 березня 2020
Тип носіяна папері (палітурка та м'яка обкладинка)
Сторінок320
ISBN9781443455725

Скляний готель (англ. The Glass Hotel) — фантастичний роман канадської письменниці Емілі Сент-Джон Мандел, виданий у 2020 році. Це п'ятий роман авторки і перший після здобуття премії Артура К. Кларка у 2015 році.[1] У книзі досліджуються наслідки загадкового інциденту з графіті в готелі на острові Ванкувер і крах міжнародної фінансової піраміди.

Сюжет

Пол — самотній студент Торонтського університету. В одному з нічних клубів він дає таблетки музикантам, з якими намагається подружитися, і один із них незабаром помирає. Пол тікає до квартири своєї зведеної сестри Вінсент.

П'ять років потому Пол і Вінсент працюють у готелі на північній околиці вигаданого селища Каетт на острові Ванкувер, прототипом якого стало реальне поселення Кватсіно.[2] У вестибюлі готелю на склі виявляють графіті, зроблене кислотним маркером: «Чому б тобі не проковтнути скло». Пол стає головним підозрюваним і незабаром втрачає роботу. Графіті, схоже, адресоване Джонатану Алкайтісу, заможному інвестору й власнику готелю. Вінсент, яка працює барменом, починає стосунки з Алкайтісом і переїжджає до його маєтку в Коннектикуті, ведучи життя в розкоші.

Згодом Алкайтіса заарештовують, і з'ясовується, що його фінансова діяльність була пірамідою. Його співучасники реагують по-різному: один утікає з країни, інший пише детальне зізнання. Алкайтіса засуджують до 170 років ув'язнення, де він мріє про «альтернативне життя», у якому він утік до готелю в Дубаї. Його переслідують видіння обдурених вкладників.

Після краху піраміди Вінсент дізнається, що Пол використав її старі відеозаписи для створення музичних композицій. Відмовляючись з ним з'ясовувати стосунки, вона влаштовується кухаркою на вантажне судно. Вінсент зникає під час шторму, а її бойфренда підозрюють у вбивстві. Леон Преван, який втратив усі свої заощадження через Алкайтіса, бере участь у розслідуванні. Йому доручають приховати компрометуючі докази з одного з інтерв'ю.

Пол досягає успіху як композитор, незважаючи на багаторічну героїнову залежність.

В епілозі з'ясовується, що Вінсент випала за борт, відволікшись на видіння одного з інвесторів Алкайтіса. Під час утоплення вона переживає серію галюцинацій, деякі з яких згадувалися іншими персонажами роману, зокрема бачення Алкайтіса, Пола і своєї матері, яка зникла, коли Вінсент була ще дитиною.

Натхнення

Образ фінансової піраміди Алкайтіса натхненний злочинами Бернарда Мейдоффа. Мандел зазначила: «Хочу чітко підкреслити: ця книга не про реальних людей. Вона не про Медоффа, його сім'ю чи працівників, але злочин аналогічний. Саме це мене зацікавило найбільше — співробітники, які щодня приходили на роботу, аби продовжувати масовий обман. Хто вони?»[3]

Як і в романі «Станція Одинадцять» (англ. Station Eleven) (2014), авторку надихнули «невидимий світ» судноплавства та «флот-привид» кораблів біля берегів Малайзії після фінансової кризи 2008 року.[4] У романі «Скляний готель» згадується «грип Джорджія», хвороба, що була ключовою для сюжету «Станції Одинадцять». Проте в цьому романі епідемія так і не стає пандемією. Двоє персонажів зі «Станції Одинадцять» — консультанти з судноплавства Міранда і Леон — також з'являються в романі «Скляний готель».

Телевізійна адаптація

У квітні 2022 року було оголошено, що роман буде адаптовано для телебачення на платформі HBO Max у співпраці з Paramount Television Studios, причому сценарій напишуть Мандел і Патрік Сомервілль.[5]

Відгуки

На сайті Book Marks роман отримав переважно позитивні відгуки від 47 рецензій: шість були «змішаними», решта — «захопливими» або «позитивними».[6]

«The Atlantic» зазначив: «Скляний готель» — це головоломка без коробки. На початку книги незрозуміло, про що саме йдеться і хто є головними персонажами. Структура твору — справжня віртуозність: фрагменти історії з часом зливаються в захопливу й задовільну картину. У романі є чудові моменти ліризму».[7] «The New Yorker» написав: «Мандел має талант створювати реалізм із крайнощів. Вона знаходить свою територію там, де буденне межує з надзвичайним, де звичайні люди зупиняються, щоб замислитися, як саме вони дійшли до цього. Вона — наш бард пробудження у неправильній часовій лінії».[8]

NPR заявив: «З Вінсент і Пола Мандел створила двох із найбільш пам'ятних персонажів у сучасній американській літературі. Обидва переслідувані бажанням і невпевненістю, вони намагаються, але марно, втекти від своїх демонів».[9] Сет Мандел із The Washington Examiner погодився: «Персонажі Мандел виписані чітко, немов із різкими лініями і яскравими кольорами. Усі в книзі дотепні; ніхто особливо не викликає симпатії. Але разом їхні взаємопов'язані історії захоплюють».[4]

Роман увійшов до списку улюблених книг 2020 року колишнього президента США Барака Обами.[10]

Нагороди

Примітки

  1. ↑ Anders, Charlie Jane (6 May 2015). Station Eleven Wins This Year's Arthur C. Clarke Award!. io9. Архів оригіналу за 14 December 2015. Процитовано 19 July 2015.
  2. ↑ Goldenberg, Judi (8 November 2019). A Ghost Story: PW Talks with Emily St. John Mandel. Publishers Weekly (англ.). Архів оригіналу за 21 August 2020. Процитовано 14 August 2020.
  3. ↑ Emily St. John Mandel's latest novel, The Glass Hotel, is a timely look at a world derailed by financial fraud. CBC Radio. 20 March 2020. Архів оригіналу за 30 March 2020. Процитовано 15 April 2020.
  4. ↑ а б Mandel, Seth (26 March 2020). Worlds' end. Washington Examiner. Архів оригіналу за 27 March 2020. Процитовано 15 April 2020.
  5. ↑ Andreeva, Nellie (1 April 2022). 'Station Eleven's Emily St. John Mandel & Patrick Somerville Team For 'The Glass Hotel' & 'Sea of Tranquility' Series Adaptations in Work at HBO Max. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 1 April 2022. Процитовано 2 April 2022.
  6. ↑ All Book Marks reviews for The Glass Hotel by Emily St. John Mandel. Book Marks. Literary Hub. Архів оригіналу за 14 March 2022. Процитовано 7 May 2020.
  7. ↑ Franklin, Ruth (March 2020). The Art of Second Chances. The Atlantic. Архів оригіналу за 20 April 2020. Процитовано 15 April 2020.
  8. ↑ Waldman, Katy (26 березня 2020). "The Glass Hotel" Is a Profound Study of Responsibility in Times of Crisis. The New Yorker. Архів оригіналу за 10 April 2020. Процитовано 15 April 2020.
  9. ↑ Schaub, Michael (24 March 2020). In 'The Glass Hotel,' The Disasters Are Smaller But Still Disruptive. NPR. Архів оригіналу за 14 April 2020. Процитовано 15 April 2020.
  10. ↑ Aklilu, Simret (18 грудня 2020). Barack Obama lists his favorite books of 2020 | CNN Politics. CNN (англ.). Процитовано 23 червня 2023.
  11. ↑ 3 novels, 2 short story collections shortlisted for $100K Scotiabank Giller Prize. CBC Books. 5 October 2020. Архів оригіналу за 5 жовтня 2020.
  12. ↑ 2021 Winners. Andrew Carnegie Medals for Excellence. Архів оригіналу за 13 February 2021. Процитовано 12 January 2021.