Сахно-Устимович Юрій Костянтинович

Юрій Сахно-Устимович
Генерал-майор, генерал-хорунжий Армії Української Держави
Фото із щотижневого додатку до газети «Новое Время» № 13955 от 17.01.1915.
Загальна інформація
Народження	22 листопада 1873(1873-11-22) Російська імперія
Смерть	1968(1968) Париж, Франція
Національність	українець
Alma Mater	Миколаївське кавалерійське училище^d
Військова служба
Рід військ	кавалерія
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна в Росії

Юрій Костянтинович Сахно-Устимович (Російська Імперія; 22 листопада 1873 — грудень 1968, Париж) — воєначальник Російської Імператорської армії українського походження, генерал-майор, генеральний хорунжий і начальник особистого конвою гетьмана Петра Скоропадського у війську Української Держави. Учасник Білого руху; на еміграції з 1920, громадський діяч.

Життєпис

Закінчив 3-й Московський кадетський корпус. Поступив на військову службу 31 серпня 1892. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище в 1894. Випущений в лейб-гвардії Гродненського гусарського полку.

8 серпня 1894 отримав звання корнета, з 8 серпня 1898 — поручика, штабс-ротмістра з 6 грудня 1899, з 6 грудня 1903 — ротмістр. Полковник (ст. 06.12.1907). Командир ескадрону того ж полку (2 м 2 міс.). До 23.01.1914 в л-гв. Гродненського гусарського полку. Учасник Першої світової війни. Генерал-майор (пр. 1915 ст. 24.01.1915; за бойові відзнаки).

У 1918 — в армії Української Держави. Начальник Конвою гетьмана Петра Скоропадського. Генеральний хорунжий (пр. 06.06.1918).

14 грудня 1918 після падіння режиму гетьмана Петра Скоропадського в складі офіцерських дружин здався в Києві військам Директорії УНР. Пізніше був вивезений німецькими військами, що залишали Україну, до Німеччини. Учасник Білого руху в складі ЗСПР.

З 9 вересня 1919 в резерві чинів військ Новоросійської області. На 25.03.1920 у Джанкої.

Під час Громадянської війни в Криму командував Окремою кавалерійською бригадою[1]. Брав участь у розгромі катеринославського угруповання Нестора Махно. Евакуювався в Галліполі, потім на еміграції у Франції. У 1934 в Парижі на зборах чинів кавалерійської дивізії читав уривки зі своїх спогадів про дії дивізії в період світової війни. Опублікував спогади «Напередодні Великої війни»[2].

В еміграції — громадський діяч, у 1967 — співробітник журналу «Військова Бувальщина».

Командував

• Командир 8-го гусарського Лубенського полку (23.01.1914 — 18.05.1915).
• Командир 2-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії (1915 — 02.02.1916).
• Командир 1-ї бригади 8-ї кавалерійської дивізії (з 02.02.1916 — 10.07.1916 — ?).
• Командир Окремої кавалерійської бригади під час оборони Криму (з січня 1920).

Твори

• Накануне великой войны: Из воспоминаний командира 8-го гусар. Лубен. полка // Военная Быль, 1965, № 73.

Нагороди

• Орден Святої Анни 3-го ст. (1910)
• Орден Святого Станіслава 2-го ст. (1913)
• Орден Святої Анни 2-го ст. з мечами (23.11.1914)
• Нагороджений Георгіївською зброєю (03.01.1915).
• Орден Святого Станіслава 1-го ст. (1915)
• Орден Святої Анни 1-й ст. з мечами (19.04.1916)

Примітки

1. «Первопоходник», Петроградские уланы в Гражданской войне Полковник Рубцов // № 6 Апрель 1972 г.
2. «Военная быль», 1965, № 73.

Джерела

• Волков С. В. Офицеры российской гвардии. М. 2002.
• «Военный орден святого великомученика и победоносца Георгия. Биобиблиографический справочник» РГВИА, М., 2004.
• Волков С. В. Белое движение. Энциклопедия гражданской войны. СПб., М., 2003. Список полковникам по старшинству на 01.03.1914.
• Список генералам по старшинству. Составлен по 10.07.1916. Петроград, 1916.
• Васильев А. Командиры полков российской гвардейской и армейской кавалерии в период Первой мировой войны // Старый Цейхгауз, 2009, № 3.
• Тинченко Я. Офіцерський корпус армії Української Народної Республіки. Київ, 2007.