Сандович Максим Тимофійович

Максим Горлицький
Максим Сандович
Народився1 лютого 1888(1888-02-01)
Ждиня, Горлицький повіт Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Помер6 серпня 1914(1914-08-06) (26 років)
Горлиці, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
·вогнепальна рана
Канонізований1994, 1996
У ликусвященномученик
День пам'яті24 серпня (6 вересня)
Медіафайли на Вікісховищі

Максим Тимофійович Сандович, Максим Горлицький (1 лютого 1886, Ждиня, Австро-Угорщина — 6 вересня 1914, Горлиці, Австро-Угорщина) — лемківський священик, пропагандист православ'я та москвофільства на Лемківщині[1], канонізований Польською православною церквою (1994) та Російською православною церквою закордоном (1996).

Духовна освіта

Народився у лемківському селі Ждиня (нині належить до Горлицького повіту Малопольского воєводства та має назву Żdynia) у сім'ї греко-католицького псаломника. Початкову освіту отримав вдома, духовну — у Крехівському монастирі оо. Василіян.

Проте навчання там йому не сподобалося, він виїхав до Російської імперії, де продовжив освіту в Почаївській лаврі, де прийняв православ'я. Освіту закінчив у Житомирській духовній семінарії, по закінченні якої повернувся до Австро-Угорщини як священник у лемківському містечку Граб.

Перший арешт

Активна діяльність Максима Сандовича як пропагандиста православ'я серед лемків звернула на нього увагу австрійської поліції. 1912 його заарештували за звинуваченням у шпигунстві. Разом з ним був затриманий ще один священик — о. Ігнатій Гудима та два студенти, що належали до москвофільскої партії — Колдра та Бендасюк. Захисником Максима Сандовича виступив перемишльський адвокат Кирило Черлюнчакевич. Збереглися свідчення, що поліція та адміністрація примусово вимагали від селян свідчити проти звинувачених[2] Слідство тривало майже два роки, які Сандович, Гудима, Колдра та Бендасюк провели у львівській в'язниці. На судовому процесі влітку 1914 року усі звинувачені були признані невинними.

Другий арешт та страта

Могила Максима Сандовича у Ждині

З початком Першої світової війни Сандович знову був заарештований. 6 вересня 1914 року він був розстріляний на задньому дворі горлицького суду за присутності своїх близьких. Йому приписують останні слова «Най живе народ русинський і святе православ'я!»[3], що свідчить про політичну мотивацію канонізації та подальшу пропаганду москвофільства у ПАПЦ.

Його соратник по пастирській діяльності, Ігнатій Гудима заарештований та відправлений до табору Талергоф, де втратив глузд через різні обставини. Колдра та Бендасюк врятувалися втечею в Московію, з якої також згодом утекли.

Канонізація

У вересні 1994 року Польська Автокефальна православна церков визнала Максима Сандовича як священномученика під ім'ям «Максим Горлицький» — за місцем загибелі.

Канонізований як священномученик ще й Російською православною церквою закордоном 1996-го[4].

У 2007 році мощі Максима Сандовича були перенесені з родинного цвинтаря до міста Горлиці, у Собор Святої Трійці[pl].[5]

Примітки

  1. ↑ Ярослав Мокляк. Православ'я серед русинів-українців у Західній Галичині. Максим Сандович (1911–1914)
  2. ↑ Стаття в офіційному часописі Польської православної церкви [1]
  3. ↑ W. Osadczy: Święta Ruś. Rozwój i oddziaływanie idei prawosławia w Galicji. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej, 2007, s. 568-569. ISBN 978-83-227-2672-3 (пол.)
  4. ↑ Священномученик Максим Горлицький (Сандович) включений до місяцеслова Русскої Православної Церкви (рос.)
  5. ↑ Урочистості присвячені Сандовичу [2] [Архівовано 2009-01-23 у Wayback Machine.]

Посилання