Самородне золото

Самородне золото
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[d][1]
АбревіатураAu[2]
Хімічна формулаAu
Nickel-Strunz 101.AA.05[3]
Ідентифікація
Колірблідо-жовтий, червоно-жовтий, зеленуватий
Форма кристалівоктаедрична, додекаедрична або кубічна
Сингоніякубічна
Просторова групакристалографічна група 225d[4]
Зламрваний, із зазубринами[5]
Твердість2—3
Блискяскравий, металічний
Колір рисижовтий[5]
Густина15,6—19,2
CMNS: Самородне золото у Вікісховищі
Самородне золото у кварці

Зо́лото саморо́дне (рос. золото самородное; англ. native gold; нім. gediegenes Gold n) — мінерал класу самородних елементів.

Загальний опис

Хімічна формула: Au. Являє собою природний твердий розчин срібла (до 43 %) в золоті.

Домішки: Fe, Cu, Mn, Pb, рідше — Bi, Sb, Hg, Te, Se, Pt, інші.

Сингонія кубічна.

Блиск яскравий, металічний. Твердість 2,5—3. Густина 15,6—19,2 г/см³. Колір — блідо-жовтий, червоно-жовтий, зеленуватий. Кристали самородного золота в основному дрібні — до 1-2 мм. Форма кристалів октаедрична, додекаедрична або кубічна. Розрізнюють самородне золото тонкодисперсне (до 10 мкм), пиловидне (5-50 мкм), дрібне (0,05-2 мм). У більшості золоторудних родовищ переважають частинки 0,01—4 мм. Зустрічається у вигляді двійників, а також прямокутних, дендритових, розгалужених, листуватих або губчастих агрегатів. Приурочене до гідротермальних жил з кварцом та піритом. Присутнє в пегматитах, чорних пісках, розсипних родовищах. Найбільші суцільні скупчення масою понад 1—5 г — самородки. Найбільший з них — «Плита Холтермана» з Австралії — важив 93,3 кг.

Різновиди

Розрізняють:

  • золото бісмутисте (відміна золота, які містить до 4 % Ві);
  • золото бісмутове (мальдоніт);
  • золото «в сорочці» (самородне золото із розсипного родовища, поверхня якого покрита шаром бурого залізняку);
  • золото гірчичне (вторинне тонкокристалічне, а також щільне й крихке золото коричневого кольору, подібного до кольору сухої гірчиці);
  • золото графічне (сильваніт, розміщення кристалів нагадує письмові знаки);
  • золото губчасте (самородне золото у вигляді губчастих утворень);
  • золото зелене (електрум зеленуватого кольору з родовища Балей, Забайкалля);
  • золото іридіїсте (відміна золота, яка містить до 30,4 % Ir);
  • золото косове (дрібнолускувате, добре відшліфоване розсипне золото, яке зустрічається на річкових косах);
  • золото котяче (вивітрілий біотит у формі бурувато-зелених плям);
  • золото мідисте (відміна золота, яка містить до 20 % Cu);
  • золото паладіїсте (порпецит);
  • золото парадоксальне (середньовічна назва телуру);
  • золото письмове (сильваніт);
  • золото плавуче (тонколускувате золото, яке тримається на поверхні води);
  • золото платинисте (відміна золота, яка містить до 10,5 % Pt; знайдене у розсипах р.Чорох, Грузія);
  • золото платинове (золото платинисте);
  • золото родіїсте (родит — відміна золота, яка містить до 43 % Rh);
  • золото розсипне (золото, яке зустрічається в розсипах);
  • золото ртутисте (відміна золота, яка містить до 16,5 % Hg (при 90 °C));
  • золото самородне (золото);
  • золото сріблисте (електрум);
  • золото стибіїсте (ауростибіт — інтерметалічна сполука золота і стибію острівної будови, AuSb2, Au — 44,74 %; Sb — 55,26 %);
  • золото телуристе (сильваніт);
  • золото тривке (золото «в сорочці»);
  • золото чорне (застаріла назва мальдоніту);
  • золото шліхове (самородне золото, видобуте з розсипних родовищ та очищене від механічних домішок).

Див. також

Примітки

  1. ↑ International Mineralogical Association - Commission on new minerals, nomenclature and classification The IMA List of Minerals (March 2019) — 2019.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
  4. ↑ mineralienatlas.de
  5. ↑ а б Gold Mineral Data. Mineralogy Database (англійською) . webmineral.com. Архів оригіналу за 23 листопада 2012. Процитовано 2 січня 2012.

Література

Посилання