СамоочищенняСамоочи́щення (водо́йм) — здатність екосистем до відновлення свого стану після надходження надмірних обсягів забруднювальних речовин, у тому числі надлишкової мертвої органіки (детриту). Самоочищення водойм — одна з ключових інтегральних характеристик водних екосистем, пов'язана з наявністю повночленних угруповань гідробіонтів. Їхніми центральними складовими є наступні екологічні групи консументів (за Бігон та ін., 1989):
Розчинена органіка (суспензія)Відповідно до ролі кожної з екогруп живих організмів і фази перетворення та утилізації окремих частин детриту, що надходить до водної екосистеми, розрізняють:
У загальній схемі потоку енергії у водоймі відбуваються такі процеси:
Самоочищення як мінералізаціяЗ огляду на кінцевий результат такого консумування органіки сапротрофами забезпечується явище мінералізації, тобто розклад складних органічних і неорганічних сполук на прості мінеральні сполуки. Цим забезпечується завершення великого карбонового циклу (за нормальних природних умов) або нейтралізація забруднюючих речових (і їхніх сумішей) за умов надмірного антропогенного впливу. Втрата здатності до самоочищенняТварин, що консумують (споживають) розчинену органіку, називають сапробіонтами (за способом живлення вони — сапротрофи), а їхні угруповання — сапробіосом. Усі сапроби мають відносяться до екогрупи редуцентів. Сапробність — здатність водних організмів жити у воді, яка містить різну кількість органічних речовин. Різні типи угруповань сапробіонтів здатні жити тільки при певних властивих для них показниках сапробності. Тому види, які можуть споживати органічну суспензію у малих концентраціях, не можуть нормально існувати за умов великої концентрації органіки і навпаки. Порушення таких відношень між набором видів (типами угруповань) і рівнями надходження органіки називають втратою здатності водойм до самоочищення. Див. також
Джерела
Посилання
|