|
Річки Нової Зеландії Річки Нової Зеландії використовуються для різних цілей і стикаються з низкою екологічних проблем. У гористій місцевості Північного острова річки глибокі, швидкоплинні і більшість з них не судноплавні. Багато річок Південного острова є плетеними[a]. Судноплавні річки використовувалися для транспортування вантажів ще в ранній історії Нової Зеландії. Більшість річок країни має поверхневе живлення — дощове, або снігове. СтатистикаВ країні протікає велика кількість річок, проте переважна більшість з них є невеликими річечками та струмками. Найдовшою річкою Нової Зеландії є річка Вайкато, її довжина становить 425 кілометрів. Найбільша за обсягом витрати води — це річка Клута / Мата-Ау із середнім потоком 614 м³/с[1]. Найкоротшою річкою вважається річка Турангануї в місті Гісборн, завдовжки 1200 метрів[2].  Деякі з річок, особливо з широкими заплавами та зупинками, мають довгі автомобільні мости, що перетинають їх. Річку Ракая перетинає міст Ракайя, найдовший міст у Новій Зеландії (1757 метрів). Третій за довжиною міст — Естакада Вірокіно на шосе № 1, що перетинає річку Манавату[3]. Понад 180 000 км річок нанесено на карту в Новій Зеландії[4]. Загалом на Південному острові є близько 40 великих річкових систем, а на Північному — близько 30[5]. Використання До колонізації островів європейцями, маорі часто використовували судноплавні річки (водні шляхи) для транспортування різних вантажів. Основним способом судноплавства по річках були вака (каное), зроблені з видовбаних колод великих дерев. У період ранніх європейських поселенців прибережне судноплавство було одним з основних методів транспортування вантажів[6]. В країні є 1609 км судноплавних внутрішніх водних шляхів; однак в сучасну добу вони вже не мають такого важливого економічного чи господарського значення. Річки використовуються для комерційного туризму та рекреаційної діяльності, таких як рафтинг, веслування на каное, каякінг і водний транспорт. Банджі-джампінги, започатковані як комерційне підприємство новозеландським новатором, часто проводяться над деякими з найбільш мальовничих річок. Більше половини електроенергії, виробленої в Новій Зеландії, припадає на гідроелектроенергетику[7]. На багатьох річках побудовано гідроелектростанції, деякі з них повністю перегороджують річку, а інші направляють тільки частину води через шлюзи електростанції. Деякі з великих гідроелектростанцій як на Північному острові, так і на Південному використовують систему каналів для переміщення води між водозборами, щоб максимізувати виробництво електроенергії. Збереження та забрудненняЗбереженню річок загрожують притоки з точкових і неточкових джерел забруднення. У минулому річки використовувалися для скидів забруднень із заводів та міських каналізаційних систем. З підвищенням екологічної обізнаності та прийняттям Закону про управління ресурсами 1991 року ці джерела забруднення стали менш проблемними. Забір води, особливо для зрошення, зараз є великою загрозою для багатьох річок. Сплеск розвитку молочного тваринництва збільшує витрати водних ресурсів. Крім того, оскільки молочне тваринництво у Новій Зеландії стає все більш інтенсивним та потребує все більшої кількості води, проблема загострюється. Кислотний дренаж (AMD) з вугільної шахти Стоктон змінив екологію потоку Мангатіні на західному узбережжі. Шахта Стоктон також вимиває AMD в річку Ваймангароа, і нова шахта Кипарис збільшить цю кількість шкідливих викидів. У низинних річках і струмках, які протікають через міські або скотарські райони, спостерігається високий рівень забруднення[8]. У звіті[9] Мінекономрозвитку визначено велику кількість річок як придатних для виробництва гідроелектроенергії. Ця доповідь стривожила Партію зелених та ряд екологічних організацій через побоювання збільшення втрати води мальовничих струмків та річок, які ще мають доволі високий ступінь характеру первозданної природи. Найдовші річки Нової Зеландії   
Інші річки
Див. також
Нотатки
Посилання
Література
Посилання
|
