У пари було двоє синів — Ефраїм (1927 —1948) і Цві (1931 —1948), а також донька Хая (1938)[1].
«Мати хлопців»
Під час Війни за незалежність її старший син, Ефраїм, був командиром у єврейській партизанській організації «Га-Аґана», і він загинув 26 березня 1948 року[1] під час нападу на мошав Тірат- Шалом, коли йому було 20 років. Через три місяці її другий син, Цві, загинув 8 липня 1948 року[1] у битві за горби села Хулікат (там була єдина прокладена дорога на Південь), коли йому було 17; тіло Цві знайшли приблизно рік після цього, разом із тілом його бойового товариша Імануель Тухлер (івр.עמנואל טוכלר)[2]. Цві похований поруч зі своїм братом на військовому кладовищі в Кфар-Варбурзі[3].
У 1950-х і 1960-х Ґубер називали «матір'ю синів», коли вона стала в очах багатьох у країні символом матері, яка втратила найцінніше, але не дозволила своєму горю взяти верх над нею, невтомно працюючи над абсорбцією іммігрантів у суспільство. Це прізвисько дав Давид Бен-Ґуріон, який тепло листувався з нею.
Поселення та абсорбція
Після закінчення Війни за незалежність подружжя Ґубер звернулося до Єврейського агентства з проханням привезти нових іммігрантів для поселення в околицях мошаваБеер-Тувія. Мордехай, який був головою регіональної ради Беер-Тувії, займався абсорбцією іммігрантів як частиною своєї роботи, а Рівка Ґубер керувала школою в таборі абсорбціїКастіна. Під її керівництвом школа мала честь зберігати «прапор Єрусалиму», знак передового досвіду від Єврейського національного фонду[4].
У 1955 році Єврейське агентство почало реалізацію великого плану поселення в Лахішському регіоні. Мордехай і Рівка переїхали до регіону Лахіш і були серед засновників іммігрантських поселень у регіоні.
Три роки вони були серед нових іммігрантів і ділили труднощі та успіхи. На другому році проживання в Лахіші, прагнучи бути в усьому рівними з іммігрантами (які приїхали до Ізраїлю ні з чим) вони відписали своє майно в Кфар-Варбурзі організації «Фонду захисту»[1].
У цей період Мордехай очолював регіональну раду Лахіша, а Рівка була гідом для іммігрантів, вчителькою у таборі абсорбції Кастіна, директоркою школи та волонтеркою. Ґубер заохочувала мошавників із Кфар-Варбурґа та Беер-Тувія наймати іммігрантів. Вона працювала над організацією освітньої бази для іммігрантів і допомагала в створенні освітньої інфраструктури міста Кір'ят-Малахі. 1961 року вона опублікувала книгу «До смолоскипів Лахішу» (івр.אל משואות לכיש, «Ель масу'от Лахіш»), яка описує різні етапи абсорбції іммігрантів і розвитку країни на основі її досвіду та роботи з іммігрантами на Півдні[5]. Книга принесла їй премію імені Хаїма Ґрінберґа від організація «Pioneer Women»[6].
1962 року Кастінську школу перейменували на «Братську» школу в пам'ять про її двох загиблих синів. Ґубер дуже поважала іммігрантів-жителів тимчасових наметів і говорила, що: «Більше, ніж держава поглинула її — ця алія поглинула державу» (івр.יותר מאשר המדינה קלטה אותה – קלטה עלייה זו את המדינה).
У 1968 році подружжя Ґубер переїхало до Кфар-Ахіма, названого на честь їхніх двох убитих синів[1]. Ґубер опублікувала «Книгу братів» (івр.ספר האחים), яка містить збірку творів її двох синів, а також книгу «З синами» (івр.עם הבנים), в якій вона писала про своє життя та своїх синів. «Ця книжка не була написана — вона була зроблена, — написала вона у передмові до книги, — зроблена серед усіх інших занять і численних обов'язків, якими матері в усьому світі вміють займатися разом, одночасно» (івр.נעשה בין כל שאר העשיות והמלאכות המרובות אשר אמהות בעולם כולו יודעות לעשותן יחד, בעת ובעונה אחת). Книга вийшла англійською (1966), японською (1973) і російською (1976) мовами.
Останні роки
1976 року вона отримала Премію Ізраїлю за її особливий внесок у суспільство та Державу Ізраїль[7], за її працю в освіті та абсорбції репатріантів[8][9][10].
У вересні 1978 року помер Мордехай, її чоловік.
У березні 1979 року прем'єр-міністр Менахем Беґін запросив Ґубер як почесну гостю на церемонію підписання мирної угоди з Єгиптом у Кемп-Девіді[1].
У вересні 1981 року Ґубер вчинила самогубство[11]. Її поховали поруч із синами на кладовищі в Кфар-Варбурзі. Тисячі людей відвідали її похорон, у тому числі президентІцхак Навон, спікер Кнесету Менахем Савідор, головний рабин Ізраїлю Шломо Ґорен, члени Кнесету, голови громад, письменники та художники[12][13]. Вона залишила доньку Хаю та маленького онука Йонатана.
The Signal Fires of Lachish; Translated by Margalit Benaya, Tel Aviv: Massadah, 1964. (אנגלית: אל משואות לכיש)
Las hogueras de Lajish; traducción de Etty Elkin de Gitrik, Buenos Aires: Editorial Israel (Biblioteca Israel), 1964 5724. (ספרדית: אל משואות לכיש)
Two Brothers: From the Posthumous Papers of Ephraim and Zvi Guber; ’The Mother reminisces’ [by Rivka Guber] and ’Ephraim's Writings’ were translated by Elsie Chomsky; ’Zvi's writings’ were translated by M. Lask, Tel Aviv: Massada, 1966. (אנגלית: ספר האחים)
Only a Path; Translated from the Hebrew by Nechama Genossar, Ramat Gan: Massada, 1972. (אנגלית: רק שביל)
Die Feuerzeichen von Lachisch. aus den Lebenserinnerungen einer Pionierin; Aus dem Englischen übertragen von Lore Hartmann-v. Monakow, Zürich: Freunde des Schweizer Kinderdorfs (Kirjath Jearim), 1974. (גרמנית: אל משואות לכיש)
Костры Лахиша; [пер. с иврита: Ривка Рабинович], Тель-Авив: Ам-Асефер, 1975. (רוסית: אל משואות לכיש)
Книга братьев Эфраим и Цеви Губер; пер.: Ривка Рабинович, А. Гинзберг-Газов; ред., А. Элинсон-Белов, Тель-Авив: Ам-Асефер, 1976. (רוסית: ספר האחים)
Village of the Brothers: Memoirs of the Members of Kfar Ahim; compiled by Rivka Guber; foreword by Yitzhak Navon; introd. by Elie Wiesel, New York: Shengold Publishers, 1979. (אנגלית: אלה תולדות כפר-אחים)