Рустицький Йосип Олександрович
Йо́сип Олекса́ндрович Русти́цький (31 березня (12 квітня) 1839 — 13 (26) квітня 1912) — український хірург, доктор медицини, професор. ЖиттєписЗакінчив медичний факультет Київського університету (1861 рік). Працював лікарем у Києві, згодом у Петербурзі (помічником у П. Ф. Лесгафта).[1] Відправився за кордон, був на театрі франко-пруської війни (1870-71 роки) як лікар, завідувач лазаретом спершу у Вейсенбурзі, а потім в Еперні. Після закінчення війни вирушив для удосконалення до Відня, Вюрцбурга і Парижа.[2] З 1876 року — доцент Київського Імператорського університету імені Святого Володимира, з 1893 року — професор кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією Казанського університету, а у 1897 році йому присудили ступінь ординарного професора і він перейшов до Київського університету. ПраціРустицький став відомим в Європі в першу чергу своїми науковими працями про множинну мієлому («Multiples Myelom» («Deutsche Zeitschrift f. Chirurgie», т. III). У подальшому захворювання назвали «хворобою Рустицького — Калера». Праці Рустицького (у німецьких і російських фахових журналах) присвячені вивченню поранень рогівки (1870 рік), нагноювальних процесів у кістках, злоякісних пухлин (зокрема, пухлин твердої мозкової оболони), питання історичної хірургії, зокрема:
Примітки
Література
|