|
Російський державний музей Арктики і Антарктики
Російський державний музей Арктики і Антарктики (рос. Российский государственный музей Арктики и Антарктики) — російський, музейний заклад, що висвітлює історичні сторінки наукових досліджень Арктики і Антарктики, а також прилеглих до Арктики російських територій і використання Північного морського шляху. Передумови створенняСтворенню радянського, ідеологічно спрямованого музею, що висвітлював галасливу кампанію уряду по підкоренню північних регіонів Росії і Арктики, передували тематичні виставки. Виставки мали пересувний і пропагандистський характер, влаштовувались в період 1922–1935 років. 1930 року Указом Президії ЦВК СРСР був створений Всесоюзний Арктичний інститут, а як відділок інституту — Музей Арктики. Це була його перша назва. А наукову концепцію нового музейного закладу створювали під керівництвом відомих і талановитих радянських науковців — полярників, що вносило в них дух справжнього життя і героїчних вчинків. До створення і функціонування Арктичного інституту (і відповідного музею) мала відношення значна частина фахівців Петербурга-Ленінграда, залучена до наукового та виробничого процесів, пов'язаних з підкоренням російських північних регіонів, створення криголамів, забезпечення роботи Північного морського шляху. В музей почали передавати історичні документи, меморіальні речі науковців, наукові прилади і фото, згодом твори живопису, графіки і ужиткового мистецтва. Новою сторінкою музейних експозицій став висвітлений період військових операцій на півночі в роки Другої світової війни і героїчний захист Мурманська, Карелії, Архангельська тощо. У повоєнний період у зв'язку з початком наукових досліджень СРСР в Антарктиці в 1956–1958 роках, музей заснував новий фонд і експозицію «Антарктика». З того часу змінилася назва закладу — на Музей Арктики и Антарктики. З роками він все більше втрачав ідеологічне спрямування і ставав архівом і пам'яткою героїчних зусиль декількох поколінь дослідників полярних регіонів від доби навколосвітніх подорожей М. П. Лазарєва і Ф. Ф. Беллінсгаузена до сьогодення. У створенні експозицій музею брала участь низка ленінградських художників, частка яких була і вояками на північних фронтах, і реальними діячами і свідками драматичних подій 20 століття (безбожна п'ятирічка, репресії сталінського уряду, блокада Ленінграда тощо). Після розпаду СРСР — за наказом уряду Російської Федерації від 1998 року музей відокремили від інституту і зробили самостійним державним закладом. Пройшло і відокремлення ідеологічного спрямування колишнього радянського музею від дійсно славетного шляху досліджень і промислового використання регіонів Арктики і Антарктики. На тлі поступового втрачання провідних позицій Російської Федерації в дослідженнях полярних регіонів — фонди та експозиції сучасного Музею Арктики і Антарктики набули рис унікальних історичних пам'яток, що мають світове та історичне значення. Історичну перспективу експозицій підтримують і твори живопису, графіки і ужиткового мистецтва. СпорудаЗаклад виник як типовий радянський музей. В Петербурзі існував єдиноверчеський храм Св. Миколая. Парафію ліквідували, а храм зачинили. Порожнє приміщення закритого храму і використали для створення державного музею Арктики, що був специфічним відділом Всесоюзного арктичного інституту. Так храм (проект архітектора Аврама Мельникова), вибудований в стилі пізнього ампіру в 1820–1838 роки, дещо перебудований (закриті вікнами первісно відкриті галереї другого поверху, знищено сакральне начиння, збито хрести), пристосовано під музей і відкрито для відвідин 1937 року.
Головні розділи експозиції
Фонди і художникиМузей Арктики і Антарктики не планувався як художній музей. Але розташування в такому мистецькому центрі, як Ленінград — Петербург перетворило його наукові колекції на ансамбль історичних документів і мистецьку збірку живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, пов'язаних з полярними дослідженнями. Відомо, що північні райони тодішньої Російської імперії відвідала низка російських митців, що відбилося в їх творах. Серед них — Шишкін Іван Іванович («На півночі дикому»), Костянтин Коровін («Гаммерфест. Північне сяйво»), Врубель Михайло Олександрович («С. Мамонтов і Ю. Вітте з залізничними інженерами на півночі») Куїнджі Архип Іванович («Північ», «Острів Валаам»), твори яких перейшли в дійсно художні музеї. Але значущі мистецькі твори має й музей Арктики і Антарктики.
З російською Північчю, Карелією, Мурманськом був тісно пов'язаний і художник Успенський Михайло Миколайович (1915 р. н.) По закінченню Художньо-педагогічного училища в 1938 році його доправили на службу в Краснофлотський драматичний театр Північного флоту. Брав участь він і в військових операціях в роки Другої світової війни. Саме він відродив захисний камуфляж (запропонований ще англійськими військовими) на військових човнах Північного флоту СРСР. Після демобілізації в 1946 році повернувся в Ленінград, де ще двадцять вісім (28) років працював художником в Музеї Арктики і Антарктики. Це не стало в заваді співпрацювати як з іншими музеями, так і самостійно. В творчому доробку художника Успенського М. М. переважають пейзажі і краєвиди, виконані в техніці темпера та кольорова ліногравюра. Діапазон сюжетів — від засніжених вітрильників у берегів Антарктиди до оспіваних краєвидів Ленінграда-Петербурга. Твори Успенського зберігають і суто художні музеї.
Адреса музею
Телефоны: (812)571-25-49 (812)713-19-98 Ст. метро «Маяковская», «Владимирская». Години роботи : 10.00 — 18.00 Вихідні дні : понеділок, вівторок. При музеї діють лекторій і невелика публічна бібліотека. Джерела і ресурси російського інтернету
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Російський державний музей Арктики і Антарктики Див. також |
||||||||||||||||||||||||||||
