Романенко Олександр Трохимович (військовик)

Олександр Трохимович Романенко
 Прапорщик
Загальна інформація
Народження19 липня 1960(1960-07-19)
Стара Синява, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР СРСР
Смерть19 серпня 2014(2014-08-19) (54 роки)
Іловайськ, Донецька область, Україна Україна
ПсевдоСкіф
Військова служба
Роки служби2014
Приналежність Україна
Вид ЗС Національна гвардія
Формування
 «Донбас»
Війни / битви

Війна на сході України:

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Медаль «За жертовність і любов до України»
Щодо інших людей з таким самим прізвищем, іменем та по-батькові див. Романенко Олександр Трохимович.

Олекса́ндр Трохи́мович Рома́ненко (19 липня 1960(19600719), Стара Синява, Хмельницька область — 19 серпня 2014) — прапорщик 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1960 року в смт Стара Синява (Хмельницька область). 1977 року закінчив Старосинявську середню школу № 1; навчався у одному із хмельницьких ПТУ — за спеціальністю «електрик». У грудні 1978 року призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР.

Був добре підготовленим у військовій справі. 42 рази стрибав із парашутом, двічі брав участь у військовому конфлікті на території Демократичної республіки Афганістан. Вперше, будучи водієм — строковиком, вдруге — командиром взводу у 459-й роті спецназу ГРУ. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю За Відвагу. Очолював району організацію Спілки ветеранів Афганістану.[1]

1985-го з відзнакою закінчив Кам'янець-Подільський радгосп-технікум за фахом «електрифікація народного господарства». У 1985—1987 роках заочно навчався у київській Українській сільськогосподарській академії. Працював інженером-електриком, медичним техніком у Старосинявській районній лікарні. 1987 року за власним бажанням знов був призваний до лав ЗС СРСР, наступного року закінчив школу прапорщиків Прикарпатського військового округу, отримав військове звання «прапорщик». У травні 1992 року звільнився в запас.

Протягом 1992—2005 років працював начальником охорони фірми «Інком» та ТОВ «Вега», згодом — директором будинку-інтернату для людей похилого віку З 2010 року Олександр Трохимович був головою Старосинявської селищної ради.

З весни 2014 року — доброволець. 23 травня 2014-го брав участь у бою з терористами за Карлівку Мар'їнського району.

Загинув у війні на сході України під час звільнення Іловайська (Донецька область) 19 серпня 2014 року — зазнав кульове поранення в серце (снайпера) на виліт. Тоді ж поліг Шкарівський Сергій Олександрович.

Похований в смт Стара Синява.

Без Олександра лишились дружина, син та донька.

Нагороди та вшанування

  • Указом президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
  • У липні 2015 року міськрада Золотого ухвалила рішення перейменувати вулицю Леніна на вулицю Олександра Романенка.
  • Поетеса Любов Сердунич присвятила своєму краянинові вірш «СКІФ».
  • 1 липня 2015 р. на честь Олександра його позивним — «Скіф» — названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна».
  • Олександр Романенко є героєм шостої серії фільму «Живі мрії» телеканалу Еспресо TV — «Скіф»[3].
  • Вшановується 19 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[4]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 8.
  • Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно)
  • «Іловайський Хрест» (посмертно)

Примітки

  1. ↑ [1] [Архівовано 1 вересня 2014 у Wayback Machine.] 9 днів від дня загибелі гвардійців 3-го резервного батальйону спеціального призначення
  2. ↑ [2] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2014
  3. ↑ «Живі мрії». Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 21 грудня 2021.
  4. ↑ 12 разів пролунав Дзвін Пам'яті 19 серпня 2020 року

Посилання

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.