Про походження родини мало що відомо. Середньовічні джерела виводять родину від легендарного короля Падуї Януса[1]. Найімовірніше до Венеції Кандьяно прибули безпосередньо з Ераклеї[2]. Так чи інкаше, вже у 887дожем став П'єтро I Кандьяно. Причиною такого підвищення нової для Венеції людини ймовірно стало уміле виконання П'єтро ролі посередника між впливовими родинами. Але вже у вересні того ж року він загинув у битві зі слов'янськими піратами з Паганії, ставши першим дожем, який командував морськими силами міста.
Наступним дожем з цього роду став у 932 син попереднього — П'єтро II. За свого правління П'єтро молодший укріпив морську могутність Венеції, уклавши договір, яким Комаккьо, що до того було під владою пап мало увійти у залежність від республіки і підкоривши істрійське узбережжя. Після смерті П'єтро ІІ і короткого правління П'єтро Бадоера на вищу посаду у Венеції був обраний його син П'єтро III, який до того був посланцем у Константинополі. За правління третього дожа з родини Кандьяно був укладений мирний договір з аквілейським патріархом і остаточно замирені неретванські пірати. Одночасно почали проявлятись намагання зі сторони Кандьяно зробити свою монархію спадковою. Це призвело до бурхливої боротьби партій, наслідком якої стало вигнання сина дожа П'єтро з міста. Та вже після смерті батька його було обрано наступником. Правління П'єтро IV відзначилось монополізацією торгівлі рабами. Також укріпились відносини з західною імперією, у знак чого він вдруге одружився з Вальдрадою Тусчійською, племінницею імператриці Адельгейди. Завдяки одруженню представники родини Кандьяно отримали значні маєтки від імператора на материкових землях[3]. Знаком підсилення впливу роду Кандьяно стало обрання сина П'єтро IV Вітале патріархом Ґрадо. Однак, явні тенденції до встановлення спадковості знову викликали незадоволення старої венеційської знаті. Проти дожа утворилась змова і 11 серпня976 разом із молодшим сином він був вбитий. Вальдраду, як імператорську родичку чіпати не сміли. Вона була разом із іншими членами родини вигнана з міста.
Переворот викликав незадоволення в імператора, який відмовився поновлювати вкрай важливий для міста договір. Намагаючись задобрити Оттона венеційці обрали дожем Вітале Кандьяно, можливо молодшого брата загиблого. Той одразу ж викликав свого племінника патріарха Ґрадо та повернув родині всі володіння. Патріарху Вітале та Трибуно Меммо вдалося добитись на переговорах поновлення пакту Лотаря7 червня983. Попри це, все наступне століття вплив Кандьяно падає, поки вони у його кінці зовсім не зникають з історичної сцени[4].
↑За однією з точок зору від них бере свій початок родина Санудо
Бібліографія
Manfred Hellman. Candiani. In: Lexikon des Mittelalters. Bretscher-Gisinger, Charlotte/Meier, Thomas (Hrsg.). J.B. Metzler Verlag, Stuttgart u.a 2000. ISBN 3-476-01819-9(нім.)
Heinrich Kretschmayr. Geschichte von Venedig. Bd. 1. Friedrich Andreas Perthes: Gotha, 1905 (нім.)
Hodgson, Francis Cotterell (1901). The early history of Venice: from the foundation to the conquest of Constantinople, A.D. 1204. G. Allen, London. (англ.)
Fotheringham, John Knight (1915). Marco Sanudo: Conqueror of the Archipelago. Clarendon Press, Oxford (англ.)