Реальна унія

Реа́льна у́нія — поєднання двох держав, в якому єдність монарха встановлюється законом. На відміну від персональної унії передбачає однаковий порядок престолонаслідування.

Реальна унія, як правило, передбачає загальний закон про порядок обрання монарха у разі припинення царюючої династії; крім того, для реальної унії характерна наявність установ, загальних для держав, що входять до неї. Ця спільність державних установ може вийти лише шляхом взаємної угоди цих держав, і таким чином реальна унія відноситься до явищ міжнародного права.

Прикладами реальних уній є:

• Австро-Угорщина (1867-1918), главою якої був Франц-Йосиф I (1830-1916) — одночасно імператор Австрії та король Угорщини у 1867-1916. Австрія та Угорщина мали 3 загальні міністерства: міністерство двору, іноземних справ і міністерство загальних фінансів.
• Шведсько-норвезька унія (1815-1905). Закон визначає у разі, якщо король виявиться нездатним керувати державою, загальне регентство. У разі припинення династії встановлено спільний спосіб обрання короля парламентами обох держав. Управління обома державами цілком окремо; Тільки функції міністра закордонних справ обох країн виконував шведський міністр закордонних справ.
• Люблінська унія, яка утворила Річ Посполиту (1569-1795).
• Королівство Польське та Велике князівство Фінляндське у складі Російської імперії.

Див. також

• Політична унія

Література

• Уния, в государственном праве // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Коркунов Н.М. Русское государственное право. Общая часть.Том I. Введение и общая часть. — 6-е изд. — СПб. : Тип. М.М. Стасюлевича, 1909. — Т. 1. — С. 158—160.