|
Разагілін
Разагілін (англ. Rasagiline, лат. Rasagilinum) — синтетичний препарат, який належить до групи інгібіторів моноамінооксидази типу В[1][2], який застосовується для лікування паркінсонізму.[3] Разагілін застосовується перорально.[4][5] Разагілін синтезований у 70-х роках ХХ століття у лабораторії компанії «Aspro Nicholas», і початково досліджувався як потенційний антигіпертензивний препарат. Проте пізніше ізраїльський дослідник іранського походження Мусса Юдім висловив припущення, що разагілін може бути ефективним проти паркінсонізму. У подальших дослідженнях, які проводились у співпраці з ізраїльським технологічним інститутом «Техніон» та фармацевтичною компанією «Teva Pharmaceutical», Мусса Юдім зі своїми помічниками ідентифікували R-ізомер препарату, та синтезували активну форму препарату.[6] Фармакологічні властивостіРазагілін — синтетичний препарат, який належить до групи інгібіторів моноамінооксидази типу В, та застосовується для лікування паркінсонізму. Механізм дії препарату полягає в інгібуванні ферменту моноамінооксидази типу B, яка переважно локалізована в головному мозку. Наслідком цього є інгібування зворотнього захоплення дофаміну в синапсах у центральній нервовій системі, що призводить до збільшення концентрації дофаміну в ядрах екстрапірамідної системи та інших відділах мозку та усуненню його дефіциту в нервових закінченнях, наслідком чого є зменшення симптомів паркінсонізму.[3][4][5] Разагілін також має здатність знижувати утворення вільних радикалів, що виникають при окисленні біогенних амінів, а також має нейропротекторну дію.[3][5] На відміну від іншого протипаркінсонічного препарату та інгібітора моноамінооксидази селегіліну, під час метаболізму разагіліну не утворюються метамфетамін та амфетамін, які мають здатність підвищувати артеріальний тиск та спричинювати тахікардію.[3] Разагілін застосовується для лікування паркінсонізму як самостійний препарат, так і в комбінації з леводопою.[4][5] Більша ефективність препарату спостерігається на ранній стадії захворювання, в осіб з моторними флуктуаціями, дискінезіями та нервово-психічних симптомах.[3][7] ФармакокінетикаРазагілін добре і швидко всмоктується при пероральному застосуванні, проте його біодоступність становить лише 36 % у зв'язку з ефектом першого проходження через печінку. Максимальна концентрація разагіліну в крові спостерігається протягом 30 хвилин після прийому препарату. Препарат у помірній кількості (на 60—70 %) зв'язується з білками плазми крові.[4][5] Разагілін проникає через гематоенцефалічний бар'єр, через плацентарний бар'єр, та виділяється в грудне молоко.[1] Метаболізується препарат у печінці з утворенням неактивних або малоактивних метаболітів. Виводиться разагілін із організму переважно з сечею (60 %) у вигляді метаболітів, частково (20 %) виводиться з калом. Період напіввиведення препарату становить 0,6—2 години.[4][5] Покази до застосуванняРазагілін застосовується для лікування паркінсонізму, як самостійний препарат, так і в комбінації з леводопою.[4][5] Побічна діяПри самостійному застосуванні разагіліну спостерігаються наступні побічні ефекти[4][5]:
ПротипоказиРазагілін протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при одночасному застосуванні інших інгібіторів монооксидази та іншими симпатоміметиками, опіоїдами та їх похідними (петидином, декстрометорфаном), печінковій недостатності, вагітності та годуванні грудьми, особам у віці менше 18 років.[4][5] Форми випускуРазагілін випускається у вигляді таблеток по 0,0005 і 0,001 г.[2] Примітки
Посилання |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
