Радченко Іван Іванович

Радченко Іван Іванович
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився10 жовтня 1874(1874-10-10) Редагувати інформацію у Вікіданих
Конотоп, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер1942[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Соль-Ілецьк, Оренбурзька область, РРФСР, СРСР
КраїнаСССРРосійська імперія
Діяльністьреволюціонер
ЧленствоВсесоюзне товариство старих більшовиків Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоІван Леонтійович Радченко
Брати, сестриРадченко Степан Іванович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зАліса Іванівна Радченко
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Радченко.

Іван Іванович Радченко (10 жовтня 1874, Конотоп — 1 травня 1942, Соль-Ілецьк) — російський політичний діяч, революціонер. Молодший брат С. І. Радченко (своєрідний «дует» революціонерів «Брати Радченко»).

З життєпису

Народився в сім'ї небагатого лісопромисловця. Після закінчення двокласного повітового училища працював учнем на лісопильному заводі, прикажчиком на лісових розробках. У 1895 році переїздить до Петербурга і працює в управлінні Миколаївської залізниці, з 1898 табельщиком на Іжорському заводі.

Член петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Член РСДРП з 1898 року. Учасник трьох революцій. З 1899 року Іван Іванович стає професійним революціонером. Неодноразово зустрічався з В. І. Леніним. У 1900-х роках — петербурзький агент «Іскри». У листопаді 1902 року був заарештований і засланий до Східного Сибіру. У 1912—1914 рр. організовував торфорозробки споруджуваної першої російської торф'яної електростанції в майбутньому місті Електрогорськ.

У 1918—1931 рр. — голова Главторф, начальник управління «Торфозаводстроя». Одночасно в 1921—1922 рр. — заступник наркомвнешторга, в 1923—1931 рр. — член Президії, заступник голови Главлескома, член Ради Вищого ради народного господарства Української РСР. Автор ряду робіт по торф'яній справі. Написав спогади про Леніна.

У початку 1926 року Івана Іванович на базі торфорозробок Галіцькій Мох створив науково-дослідний торф'яної інститут і став його директором. При інституті організована торф'яна дослідна станція (ТОС), де в 1928 у нього проводила свою відпустку Н. К. Крупська. У 1965 році селище ТОС перейменоване в селище Радченко. У 1977 році тут був відкритий пам'ятник І. І. Радченко, створений музей торф'яної промисловості.

16 серпня 1937 був заарештований. Військовою колегією Верховного суду СРСР 8 лютого 1938 р засуджений до 25 років позбавлення волі. Помер 1 травня 1942 року в Соль-Ілецькій в'язниці. Реабілітований 21 липня 1954 року.[2][3].

Сім'я

Батько — Іван Леонтійович Радченко. Дружина — Аліса Іванівна Радченко.

Іван Іванович і його дружина були друзями батьків Надії Сергіївни Аллілуєвої (другої дружини Сталіна). З ними дружила і Світлана Йосипівна Аллілуєва.

Пам'ять

Іменем І. І. Радченко названі:

В Конотопі на вулиці Генерала Тхора, 111 розташована пам'ятка історії — Будинок, в якому народилися та провели дитячі і юнацькі роки революційні діячі — брати Радченко С. І. та Радченко І. І. (початок ХХ століття).[5]

Примітки

  1. ↑ а б Faceted Application of Subject Terminology
  2. ↑ Списки жертв
  3. ↑ Сборник исследовательских и литературных работ по истории Шатурского района / Под ред. Г. Крамич. — Шатура, 2006. — 120 с. — 300 екз.
  4. ↑ Шатурская мещеря (Еколого-географічний опис Шатурського району), 1997, с. 12.
  5. ↑ Офіційний сайт Конотопської міської ради. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території міста Конотоп. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 24 липня 2017.

Література

Rodovid.org
link=[1]
  • Радченко Иван Иванович. Горная энциклопедия. 11 вересня 2011. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 12 квітня 2012.
  • Басукінський А. Вірний ленінець // Заря. — 1984,- 9 окт.
  • Басукінський А. Повернене ім'я. Иван Радченко // Зоря. — 1989. — 14 сент.
  • Панін А. И. И. Радченко. Нові сторінки життя //Зоря.- 2004.- 22 окт.