Пітер Деннінг
Пітер Деннінг (англ. Peter J. Denning; 6 січня 1942, Квінз, Нью-Йорк — відомий вчений в області обчислювальної техніки. Він сформулював принцип локальності посилань (званий принципом Деннінга) і висунув ідею алгоритму підкачки, заснованого на понятті робочого набору. Він також відомий завдяки роботам про принципи операційних систем, операційного аналізу мереж масового обслуговування, створення і застосування глобальної мережі CSNET (академічна мережа великих комп'ютерів розташованих, головним чином, в США, але пов'язаних з іншими країнами; сайти CSNET включають університети, дослідницькі лабораторії і деякі комерційні структури), цифрової бібліотеки ACM (Асоціація з обчислювальної техніки) і систематизував основні принципи обчислень. Науковець є автором і редактором 7 книг та 320 технічних документів. БіографіяПітер Деннінг з ранніх років виявляв інтерес до науки, вивчаючи астрономію, ботаніку, радіоелектроніку в початковій школі. У школі в Ферфілді, він представляв комп'ютери, які збирав вдома, на виставці наукових проектів учнів в 1958, 1959 і 1960 роках. Один із комп'ютерів, зібраний за допомогою частин від автомата для гри в пінбол, який розв'язував лінійні рівняння, завоював гран-прі. Науковець продовжив навчання в Манхеттенському коледжі на бакалавра в галузі електроніки (1964), а потім — Массачусетському технологічному інституті. Звання кандидата наук отримав у 1968 році. У Массачусетському технологічному інституті він брав участь в проекті MAC та зробив внесок в розробку англ. Multics (інформаційно-обчислювальна система ущільнення каналів каналів передачі даних). Його кандидатська дисертація «Розподіл ресурсів в багатопроцесорних комп'ютерних системах» представляє основні ідеї в роботі набору, локальності, трешинга й балансу системи. У Пристонському університеті (1968 — 72), він написав свою класичну книгу «Принципи операційних систем». Він співпрацював з Альфредом Ахо і Джеффрі Ульманом в роботі з підтвердження оптимальності алгоритму заміщення сторінок і про підтвердження того, що компілятори, засновані на пріоритеті синтаксичного аналізу, необхідно шукати з поверненням. В Університеті Пердью (1972—1983) він був рецензентом численних кандидатських дисертацій з обґрунтування теорій управління пам'яті, заснованих на понятті локальності й поширення операційного аналізу мереж масового обслуговування. Він був одним із засновників мережі CSNET. У 1979 році став деканом факультету. Завершив книгу про обчислювальні моделі «Машини, Мови і Обчислення», спільно з Джеком Денісом і Джо Квалітсом. У Еймсовському дослідному центрі НАСА (1983—1991) Деннінг заснував RIASC, науково-дослідний інститут передових комп'ютерних досліджень, і перетворили його в один із перших центрів для проведення міждисциплінарних досліджень в області обчислювальної та космічної науки. В Університеті Джорджа Мейсона (1991—2002) він очолював факультет комп'ютерних наук, був заступником декана та віце-ректором, заснував Центр Нью-інженер. Центр був першопрохідцем в області веборієнтованого навчання. Він створив курси з проектування для інженерів, названі Sence 21, які стали основою його іноваційного проєкту. Деннінг створив курс із основ інформаційних технологій — «Великі принципи обчислень»[5]. Головні роботиВіртуальна пам'ятьУ 1970 році Деннінг опублікував доповідь, яка представляла наукову основу віртуальної пам'яті й підтвердження наукових даних, вирішуючи спірні питання стабільності й продуктивності віртуальної пам'яті. Принцип локальності і робоча множинаУ 1966 році Деннінг запропонував встановити в якості запобіжної міри до пам'яті робочу множину й пояснив, чому це так, використовуючи ідею локальності, представлену Лісом Беладі. Його праця стала класичною. Він отримав нагороду ACM в 1968 році і — англ. SIGOPS Hall of Fame Award в 2005 році[6]. Принципи операційної системиНа початку 1970-х років він співпрацював з Кофманом в розробці теорії операційних систем, яка стала класичним підручником. Операційний аналіз і оцінка продуктивностіВ середині 1970-х років науковець співпрацював з Джеффрі Бузеном з операційного аналізу, розширивши основні принципи роботи з мережами масового обслуговування. Цифрова бібліотекаДеннінг керував проектом цифрової бібліотеки 1992-97, який завершено в 1997 році. Асоціація обчислювальної техніки стала першою професійною організацією, яка зібрала повну бібліотеку власних публікації. Великі принципи обчисленьКар'єра Деннінга була спрямована на те, щоб сформулювати основні принципи обчислень. У 1999 році він розширив зону пошуку. Виявлення природних інформаційних процесів в біології, фізиці, економіки, матеріалів та в інших областях, переконували його в тому, що його основні визначення обчислень повинні бути змінені, щоб охопити як фізичні, так і штучні інформаційні процеси. Деннінг мав вагомий вплив на освіту. Об'єднана цільова група під головуванням Пітера Деннінга, відомого фахівця в галузі програмного забезпечення і педагога, випустила розгорнуту доповідь «англ. Computing as a discipline», яка формулювала принципи викладання дисципліни комп'ютинг (англ. computing), що охоплює комп'ютерну науку і комп'ютерну інженерію. Через два роки, знову сформована Об'єднана цільова група з посиланнями на цю доповідь, опублікувала остаточну версію третього документа серії Computing Curricula 1991. Згідно преамбули, він акумулював ідеї навчальних програмах, самостійно розроблених IEEE-CS в кінці 70 — початку 80-х рр. XX ст[6]. Розглядаючи професійні аспекти комп'ютингу, Пітер Деннінг писав:
[7]. Саме Деннінг очолював об'єднану цільову групу (англ. Joint Task Force) двох провідних професійних співтовариств США, IEEE і ACM, що розробила основи еталонної навчальної програми, англ. Computing Curricula 91, за якою й нині навчаються в американських університетах. У ній були визначені й розвинені три парадигми комп'ютингу:
Однак згодом, в результаті очевидної гуманізації свого підходу до дисципліни, Деннінг, не применшуючи значення попередніх формулювань, визначив три нових базових принципи для побудови сучасних університетських програм по комп'ютингу:
НагородиДеннінг отримав 24 нагороди за роботу й внесок у науку. Вони включають три нагороди професійного співтовариства, стипендії, три почесних ступеня, п'ять нагород за технічний внесок і шість — в області освіти. ПублікаціїВін автор або редактор 340 технічних документів і семи книг[8].
Статті:
Примітки
Посилання |