Пікінерні полки

Пікінерні полки
Кінотник пікінерії 1764–1776
На службі1764–1783
Країна Російська імперія
ТипКавалерія, 1/4 кожної роти піхотна
Рользахист південних кордонів Новоросійської губернії
Чисельність6 полків
Війни/битвиРосійсько-турецька війна (1768—1774)
Селянська війна (1773—1775)

Пікіне́рні полки́(від (рос. піка) — спис) — легка кіннота Російської імперії утворена опісля реорганізації війська південної Гетьманщини — полтавського та миргородського полків — та частини Війська Запорозького за участі балканських пандурських рекрутів, що існувала з 1764 по 1783 рік. Частини та підрозділи (полки та роти) були також адміністративно-територіальними одиницями.

Створення

Усі нижні чини було набрано з християн українського віросповідання. Першим очільником та організатором пікінерії був М. Адабаш[1]. Протягом 1764-го року з козаків анексованих територій та воєнізованих частин (пандурів) поселенців Слов'яносербії і Нової Сербії було сформовано :

Кожен полк адміністративно складався з 20 рот, чверть яких складали фузілери, й у випадку воєнних дій мав виставити 8 ескадронів у повному озброєнні та спорядженні. На озброєнні перебували карабіни, шаблі, пістоль, піки (копиї). У піхоти кортик та фузія без багнета.

Реформа 1776

Рядовий пікінерного полку

1776 року після ліквідації Полтавського полку та Запорозької Січі до пікінерії додалися Полтавський і Херсонський пікінерний полк. Формування отримали власні герби для штандартів. Того ж року була затверджена нова, на кшталт козацької, уніформа пікінерів:

  1. Верхній кунтуш білого сукна з коміром полкового кольору,
  2. Нижній напівкафтан полкового кольору,
  3. Кольорові шаровари, пас, низькі чорні чоботи та чотирикутна шапка кольорового сукна, з чорною смушкою

Полкові кольори :

  • Донецький — блакитний
  • Дніпровський — зелений
  • Єлисаветградський — малиновий
  • Луганський — жовтий
  • Полтавський — помаранчевий
  • Херсонський — чорний

За новим штатом полки складалися з 6-ти ескадронів.

Реформа 1783

В 1783 році, у зв'язку з анексією Кримського ханату і відсутності у подальшій потребі буферу, пікінерські полки було перетворено на три регулярні легкокінні:

Див. також

Примітки

  1. ↑ Тинченко, 2018, с. 162-183.

Джерела та література

  • Путро О. І. Пікінерскі полки [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 254. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Тинченко, Ярослав (2018). Від козаків до гусарів К.: Темпора 214 с. ISBN 978-617-569-333-9.

Посилання