Пропагандистська журналістика
Пропагандистська журналістика — жанр журналістики, який навмисно бере за основу не об'єктивну точку зору, що зазвичай направлене на досягнення соціальної чи політичної мети. Деякі журналісти-пропагандисти відкидають традиційний ідеал об'єктивності й стверджують, що він не можливий на практиці через наявність корпоративних спонсорів у рекламі. Деякі з них вважають, що суспільний інтерес краще служить різноманітності ЗМІ або що пропагандистська журналістика виступає у ролі інформаторів. Перспективи журналістів-пропагандистівОдин із письменників для альтернативної медія у співпраці з Незалежним медіа-центром пише в заклику до дії:
У своєму зверненні до Канадської асоціації журналістів у квітні 2000 року Сью Керріс дала такі коментарі та поради журналістам, які пропагують адвокатуру, яка прагне встановити спільне уявлення про те, яким журналістськими стандартами повинен керуватися цей жанр[1]:
Також у своєму звернені Сью Керріс критикувала провідні медіа за незбалансоване та політично упереджене висвітлення та конфлікті інтересів, переважно пов'язаним з економічною складовою. Вона сказала, що альтернативні видання мають переваги, насамперед, в незалежності висвітлення фактів, увазі до деталей та доступі до інформації, що робить їх більш ефективними захисниками суспільних інтересів. ІсторіяАмериканський контекстАмериканські газети ХІХ століття часто передавали думку журналістів та редакторів.[2] Вони часто використовувались для пропаганди політичних ідеологій і були спрямовані на висвітлення певних партій чи груп. «Криза», офіційний журнал NAACP, був заснований у 1910 році. Він описує себе як спадкоємця традицій адвокатської публіцистики видання «Журнал свободи»[3], який був заснований 1827 року як «перша афро-американська газета в США». Газета Suffragist, заснована в 1913 році Конгресом Союзу виборчих прав жінок, просувала порядок денний Національної жіночої партії і вважалася єдиною політичною газетою в той час[4]. Макрейкерів часто представляють як професійних предків сучасних журналістів-пропагандистів. Серед макрейкерів слід відзначити Неллі Блай, Іду Тарбел, Лінкольна Джозефа Стеффенса, Ептона Біла Сінклера, Джорджа Селдеса та Ізидора Файнштейна Стоуна. Об'єктивністьЖурналісти адвокатури можуть відхилити принцип об'єктивності у своїй роботі з кількох різних причин. Дослідження показали, що попри зусилля, журналістика не в змозі уникнути певного ступеня неявного упередження: політичного, особистого чи метафізичного, навмисного чи підсвідомого. Це не обов'язково вказує на відверту відмову від існування об'єктивної реальності, а швидше на визнання нездатності звітувати про неї знеособлено та суперечливий характер об'єктивності в журналістиці. Багато журналістів та науковців приймають філософську ідею чистої «об'єктивності» як неможливу для досягнення[5], але все ж прагнуть мінімалізувати вплив упереджень у своїй роботі. Стверджується також, що оскільки об'єктивність неможливо задовольнити, всі види журналістики мають певну ступінь умисної чи неумисної пропаганди[6]. Див. також
Примітки
ДжерелаІсторія
Критика пропагандистської журналістики |