Народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Потім родина переїхала до Криворіжжя. Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Підліткою захворіла туберкульозом, що змусило родину у 1924 році переїхати до Одеси. В Одесі навчалася спочатку в профілактично-санітарному технікумі, а потім в Інституті народної освіти. Перший вірш («Повстанець») надруковано в одеській газеті «Червоний степ» 1928 року.
У 1931 році здобула вищу освіту в Одеському ІНО (інституті народної освіти).
Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945–1950 роках була заступницею редактора журналу «Барвінок».
Під час Другої світової війни працювала в Саратові на радіостанції імені Т. Г. Шевченка. Після повернення до Києва вела велику роботу як заступниця редактора журналу «Барвінок» (1945–1950), допомагала молодим дитячим письменникам.
Пішла з життя 8 вересня 1983 року.
Творчість
Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.
Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір'я» (1977).
У поетичному доробку Марії Пригари — найбільш відомі збірки поезій: «Дорогами війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Школярі» (1951), «Казки» (1956), «Ростемо завзяті» (1959), «Ми любим сонце і весну» (1960), «Містечко чудес» (1962), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965).