Подвійне посланняПодвійне послання[1][2][3], іноді подвійний зв'язо́к[4][5] (англ. double bind) — психологічна концепція, що описує комунікативну ситуацію, де суб'єкт отримує взаємно суперечливі (взаємовиключні) вказівки, які належать до різних рівнів комунікації. Концепція сформульована британо-американським науковцем Грегорі Бейтсоном і його помічниками у 1950-х роках. ТермінВсі наявні українські переклади англомовного терміну double bind є доволі приблизними, оскільки не містять всіх конотацій відповідних англійських слів. Ці варіанти, очевидно, є кальками відповідних російських перекладів:
Історія концепціїПід час роботи над проектом Пало-Альто у 1950-х роках психотерапевти Г. Бейтсон, Д. Джексон, Дж. Гейлі, Дж. Вікленд розробили теорію шизофренії, де ключова роль надавалася «концепції подвійних послань». Згідно з їхніми висновками, причиною розвитку шизофренії може бути виховування дитини у родинах, де ситуація подвійного послання є звичайною практикою спілкування. Теорію подвійного послання викладено у статті «Щодо теорії шизофренії» (1956). Надалі Бейтсон повертався до цієї теми — у лекції «Мінімальні вимоги для теорії шизофренії» (1959, опубл. 1960), у статтях «Групова динаміка шизофренії» (1960), «Подвійне послання, 1969» (1969) та ін. Сутність феноменуПоняття «подвійне послання» часто розуміють хибно. Так, в англомовному середовищі поширена думка, що «double bind» — просто поєднання двох вимог, що фізично не можуть бути виконані одночасно, наприклад: «Залишайся там — іди сюди». Насправді ж, логічним ядром феномену double bind у психології прийнято вважати парадоксальний припис у дусі парадокса Епіменіда — заснований на суперечності між тими вимогами, що належать до різних рівнів комунікації. Приклад — «Наказую тобі не виконувати моїх наказів». Окрім того, подвійність послання у повсякденному спілкуванні може проявлятися у суперечностях між вербальними і невербальними повідомленнями: наприклад, міміка матері виражає несхвалення, у той час як її слова, навпаки — схвалення; ця розбіжність призводить до різних шляхів інтерпретації дитиною її сигналів, і як наслідок — психологічний дискомфорт від невідповідності «висловленого» і «невисловленого, але показаного» послань. Складові ситуації подвійного послання[11]:
Згідно з Бейтсоном, тривалий досвід існування в умовах ситуацій подвійного послання здатний зруйнувати метакомунікативну систему особистості: порушається здатність «обмінюватися з людьми сигналами, що супроводжують повідомлення і вказують, про що йде мова», правильно розрізнювати буквальне і метафоричне (переносне). Особа починає або у всякому висловленні підозрювати прихований сенс, або, навпаки, сприймати все сказане їй буквально, нехтуючи невербальні метакомунікативні сигнали (тон, жести тощо). Див. такожПримітки
Література
Посилання
|