Плясовиця Юрій Олексійович

Плясовиця Юрій Олексійович
Народився19 листопада 1948(1948-11-19)
м. Гуляйполе Запорізька область
Помер5 лютого 2024(2024-02-05) (75 років)
с. Агрономічне (Вінницький район)
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
ДіяльністьУкраїнська література
Відомий завдякилітератор
ЧленствоНаціональна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений архітектор України
Заслужений архітектор України

Ю́рій Олексі́йович Плясови́ця (нар. 19 листопада 1948(19481119) м. Гуляйполе, Запорізька область — пом. 5 лютого 2024) — український архітектор, літератор. Заслужений архітектор України (2009).[1] Член Національної спілки письменників України (2017).[2]

Життєпис

Народився 19 листопада 1948 року у м. Гуляйполе Запорізької області. Після переїзду родини до Вінниці закінчив тамтешній будівельний технікум, а на довершення — Харківський інженерно-будівельний інститут (1973) з аспірантурою. Працював у Харківському проектно-конструкторському інституті Міністерства побуту України, викладав курс «Архітектура» на будівельному факультеті Вінницького політехнічного інституту. Був головним архітектором м. Рибниця Молдавської РСР, проектів інституту «Коміцивілпроект», вінницького виробничого об'єднання «Термінал». Засновник і понад 20 років керівник приватної творчої архітектурно-проектної майстерні «Плясовиця». Член Національного союзу архітекторів України (1981), дійсний член Академії будівництва України (1998).[3]

Проживав у передмісті Вінниці — с. Агрономічному, де й помер 5 лютого 2024 року.[4] Похований на кладовищі в П'ятничанах.

Творчість

Автор понад трьохсот архітектурних проектів, чимало з яких було реалізовано, зокрема культові споруди — костели у м. Хмельницькому, с. Яришівка Томашпільського району, м. Гнівань на Вінниччині; господарські будівлі, торгівельні центри, елітне житло, — у тому числі низка будинків у мікрорайоні «Поділля», приміщення банку «Україна» у м. Вінниці, палац урочистих подій у м. Харкові, будинок Міністерства з питань житлово-комунального господарства у м. Києві, фотокомбінат в м. Алушті та ін.[5]
Наприкінці 10-х років ХХІ ст. заявив про себе як літератор, передусім у жанрах публіцистики та мемуаристики, ставши дописувачем вінницького альманаху «Подільські джерела» і видавши близько десяти книг прози російською та українською мовами:

  • Как жить чтобы жить?! Счастливчик (2009) у співавторстві з Віктором Юрченком
  • Эссе о Виннице и винничанах (2010)
  • Ироничный опус истории Винницы (2010)
  • Я: анатомия души (2011) у співавторстві з Петром Скоруком
  • Как жить, чтобы жить?! Счастливчик. Видання друге (2013). Спільно з Віктором Юрченко.
  • Из времени восставши. Книга перша (2014) у співавторстві з Володимиром Рачеком
  • Отступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках свого Я (2015)
  • Русь-Украина. Зачарованное время. Книга друга (2016) спільно з Володимиром Рачеком
  • Городские откровения. Записки винницкого архитектора (2016)[6]
  • Украинская летопись. Возвращение в сознание (2017) спільно з Володимиром Рачеком
  • Забавная история Украины (2017), упорядник збірника
  • Вознесение для чайников (2018)
  • Жіноча пастораль Нестора Махна (2020), роман
  • Окупація простору, Або як я був окупантом (2021)
  • Ave Vinnytsia. Вінниця благословенна (2021—2023), в 3-х книгах.
  • Літературно-мистецька премія «Кришталева вишня» (2022)[7]

Лауреат літературної премії ім. Миколи Рябого (2022).

3 березня 2017 р. прйнято до НСПУ.

Примітки

  1. Указ Президента України № 619/2009 Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  2. У Вінницькій обласній організації поповнення // Сайт Вінницької обласної організації НСПУ «Краснослов». — 2017. — 4 березня. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 4 березня 2017.
  3. Особиста сторінка Ю. Плясовиці. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  4. Помер відомий архітектор Юрій Плясовиця // 33 канал. — 2024. — 06. Лютого.
  5. [[Мельник Віктор Іванович (поет)|Мельник, Віктор]] Архітектор без химер // Україна молода. — 2010. — № 137. — 28 липня. Архів оригіналу за 7 січня 2018. Процитовано 3 березня 2017.
  6. Юрій Плясовиця. «Городские откровения. Записки винницкого архитектора» // Сайт Вінницької обласної бібліотеки імені К. А. Тімірязєва. — 2016. — 16 листопада. Архів оригіналу за 5 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017.
  7. Затвердження лауреатів 2019-2023 років премії «Кришталева вишня» // Сайт Вінницької письменницької організації НСПУ «Краснослов». – 2024. – 26 червня.

Джерела і література

Посилання