Автор понад трьохсот архітектурних проектів, чимало з яких було реалізовано, зокрема культові споруди — костели у м. Хмельницькому, с. ЯришівкаТомашпільського району, м. Гнівань на Вінниччині; господарські будівлі, торгівельні центри, елітне житло, — у тому числі низка будинків у мікрорайоні «Поділля», приміщення банку «Україна» у м. Вінниці, палац урочистих подій у м. Харкові, будинок Міністерства з питань житлово-комунального господарства у м. Києві, фотокомбінат в м. Алушті та ін.[5]
Наприкінці 10-х років ХХІ ст. заявив про себе як літератор, передусім у жанрах публіцистики та мемуаристики, ставши дописувачем вінницького альманаху «Подільські джерела» і видавши близько десяти книг прози російською та українською мовами:
Как жить чтобы жить?! Счастливчик (2009) у співавторстві з Віктором Юрченком
Эссе о Виннице и винничанах (2010)
Ироничный опус истории Винницы (2010)
Я: анатомия души (2011) у співавторстві з Петром Скоруком
Как жить, чтобы жить?! Счастливчик. Видання друге (2013). Спільно з Віктором Юрченко.
Из времени восставши. Книга перша (2014) у співавторстві з Володимиром Рачеком
Отступающий горизонт, или путешествие по миру в поисках свого Я (2015)
Русь-Украина. Зачарованное время. Книга друга (2016) спільно з Володимиром Рачеком
Городские откровения. Записки винницкого архитектора (2016)[6]
Украинская летопись. Возвращение в сознание (2017) спільно з Володимиром Рачеком
Забавная история Украины (2017), упорядник збірника
Вознесение для чайников (2018)
Жіноча пастораль Нестора Махна (2020), роман
Окупація простору, Або як я був окупантом (2021)
Ave Vinnytsia. Вінниця благословенна (2021—2023), в 3-х книгах.
Мельник, В. І. Душа в архітектурі слова [Текст]: [вийшла з друку нова книга архітектора Юрія Плясовиці «Я: анатомия души»] // Вінницька газета (Спец. вип. газ. «П'ятниця»). — 2012. — 10 лютого. — С. 10.