Переволочанський перевіз

Переволочанський перевіз - один із давніх перевозів через річку Дніпро, який розташований на шляху між Правобережною та Лівобережною Україною, Запоріжжям та Кримом. [1] Приблизний маршрут - від Переволочної на Саксагань, Базавлук, Солону, в Нову Січ, а потім з правого берега Дніпра на лівий, до Кримського шляху[2].

Згадуєтся в Конституції Пилипа Орлика.

Також Дніпро увесь згори від Переволочної вниз, перевіз Переволочанський і саме місто Переволочну з містом Керебердою, і ріка Ворскло із млинами, які є в Полтавському полку, і козацьку фортецю із належним до неї, має ясновельможний гетьман, а по ньому наступні наслідники того гетьманського уряду зберегти при Запорозькому війську, згідно давніх прав та привілеїв, нікому з духовної і світської влади не допускаючи і не дозволяючи забивати й будувати там, на Дніпрі, від Переволочної єзів, заводити ставів та ловитов рибних, особливо в полі мають належати на вічні часи ріки, річки та всілякі прикмети аж по самий Очаків не до кого іншого, тільки до низового Запорозького війська.[1]

Історія

Діяв переважно у 2-й половині 17 - 18ст. Одержав назву від урочища Переволока на лівому березі, де з часом виникла слобода Переволочна. Перевіз захищала Переволочанська фортеця. [1]

На правому березі закінчувався в урочищі Мішурін Ріг (згодом запорізький зимівник та слобода) де під час російсько-турецької війни 1735 - 1739р для прикриття Переволочанського перевозу було споруджено Мишурино-Різький ретраншемент. [1]

Судячи з даних по Переволочні з початку 1760-х рр. на перевозі могло бути 5-6 поромів[3]

У 80-х рр. 18ст. почав втрачати значення, однак продовжував діяти до початку 20ст. [1]

Остаточно припинив існування після утворення Дніпродзержинської ГЕС.[1]

Економічна складова

У кінці 17ст грошові й митні прибутки від перевозу, які збирав гетьманський "дозорца" складали в середньому 12тис. "золотих" щорічно.[1]

У 1-й половині 18ст. прибутки від перевозу збирав комендант Переволочанської фортеці, а згодом митний комісар.[1]

У 1972 році перевіз було передано у відкуп приватним власникам, за 1670 карбованців щорічно. [1]

З джерел відомо що в червні 1724 р. через Кременчуцьку, Переволочанську та Лялинську застави проїхали 1479 господарів (за декількома винятками то були чумаки), які представляли переважно Лівобережжя[4]. 806 возів везли сіль із-за кордону (близько 67 тис. пудів)[4]. За обрахунками І.Слабєєва, загальна кількість ввезеної солі за сезон (травень-жовтень) могла тоді на цих трьох заставах становити 500-600 тис. пудів (8-9,6 тис. тонн).

З утворенням Нової Сербії прибутки з перевозів російський уряд спрямував на утримання полків новосербів. У 1755 р. на це планувалось отримати з Переволочанської митниці 24 148 руб.[5]

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Kudryt︠s︡ʹkyĭ, A., ред. (1992). Poltavshchyna--ent︠s︡yklopedychnyĭ dovidnyk. Kyïv: "Ukr. ent︠s︡yklopedii︠a︡" im. M.P. Baz︠h︡ana. ISBN 978-5-88500-033-8.
  2. ↑ Вирський Д.С. - Шлях-авантурник: місцеві транспортні та торгівельні артерії. www.myslenedrevo.com.ua. Процитовано 25 вересня 2024.
  3. ↑ Тищенко М. Форпости, митниці та карантини на західньому пограниччі… – С.82-83.
  4. ↑ а б Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України ХVIII-XIX ст.). – К., 1964. – С.26.
  5. ↑ Про утримання новосербських полків з прибутків від митних зборів також справу 1759 р.: ЦДІАУК. – Ф.59. – Оп.1 (т.ІІІ). – Спр.3293