Стала знана завдяки головним ролям у фільмах «Коффі» (1973) та «Фоксі Браун» (1974); серед інших помітних ролей цього періоду — «Дім великої ляльки» (1971), «Жінки в клітках» (1971), «Велика клітка для пташок» (1972), «Чорна мама, біла мама» (1973), «Кричи, Блакула, кричи» (1973), «Арена» (1974), «Красуня Шиба» (1975), «Бактаун» (1975) і «Фрайді Фостер» (1975). Зіграла головну героїню в кримінальному фільміКвентіна Тарантіно«Джекі Браун» (1997) майже через три десятиліття після її першої головної ролі. З'являвся у стрічках «Втеча з Лос-Анджелеса» (1996), «Марс атакує!» (1996), «Королеви вбивства» (1999), «Священний дим», (1999), «Кістки» (2001), «Просто Райт» (2010), «Ларрі Краун» (2011) і «Черлідерки» (2019).
На телебаченні зіграла Елеонору Вінтроп у комедійно-драматичному серіалі Showtime «Лінкс» (1998—2000), Кейт «Кет» Портер у драматичному серіалі Showtime «Секс в іншому місті» (2004—2009) та Констанцію Террі у ситкомі ABC«Благослови цей безлад» (2019—2020). Отримала високу оцінку за роботу в мультсеріалі «Назавжди щасливі: Казки для кожної дитини» (1999).
Через військову кар'єру батька сім'я часто переїжджала. 1956 року вони переїхали до Свіндона в Південно-Західній Англії, Велика Британія, де батько працював на базі ПС[15]. За словами Грієр, її сім'я була однією з небагатьох чорношкірих у місті, хоча не пригадувала, щоб вони стикалися з расизмом чи сегрегацією порівняно зі США: «Їм було байдуже, що я темношкіра, оскільки вони не виховувались в ненависті до чорношкірих. Натомість їх виховували ненавидіти німців… У США, особливо на півдні, ми не могли зупиняти автобуси, ми не могли їсти в певних ресторанах. До 1969 року були універмаги, в яких нам з батьком навіть не дозволяли приміряти одяг»[15][16].
1958 року сім'я повернулася до США, коли батька перевели на базу ПС Тревіс у Каліфорнії, зрештою оселився в Денвері, штат Колорадо, поблизу бази ПС Лоурі[17]. Грієр провела частину дитинства на буряковій фермі її бабусі та дідуся по материнській лінії в сільській місцевості Вайомінгу, де їхні предки оселилися після втечі на захід через підпільну залізницю, щоб уникнути рабства[18]. Навчалася у школі Денвера, залучалася до театральних постановок, а також брала участь у конкурсах краси, щоб зібрати гроші на навчання в коледжі Метрополітен-Стейт.
Кар'єра
1967 року переїхала до Лос-Анджелеса, Каліфорнія, де спочатку знайшла роботу працювати комутатором у American International Pictures (AIP)[19]. Вважається, що її помітив режисер Джек Гілл[20], і вона отримала ролі у фільмах Роджера Кормана про жінок у в'язниці, як-от «Дім для великої ляльки» (1971), «Жінки в клітках» (1971) і «Велика клітка для пташок» (1972). Маючи контракт з AIP, вона знялася у низці блексплуатаційних фільмів початку 1970-х років, граючи сміливих, напористих жінок, починаючи з ролі медсестри, яка прагне помститися торговцям наркотиками, у стрічці Гілла «Коффі» (1973). Фільм, сповнений типових для цього жанру елементів сексуального та насильницького характеру, став касовим хітом. Грієр вважається першою афроамериканкою, яка зіграла головну роль у бойовику, оскільки головними героями попередніх блексплуатаційних фільмів були чоловіки. У рецензії на «Коффі» критик Роджер Еберт похвалив стрічку за правдоподібну головну жіночу роль. Він зазначив, що Грієр була акторкою з «гарним обличчям і дивовижною формою» зі своєрідним «фізичним життям», якого бракує багатьом іншим привабливим акторкам[21].
Зіграла подібних персонажів у фільмах AIP «Фоксі Браун» (1974), «Красуня Шиба» та «Фрайді Фостер» (обидва — 1975). Пізніше у 1970-х роках після зникнення блексплуатаційного кіно з'являвся в менших ролях протягом багатьох років. У 1980-х роках отримувала дедалі масштабніші персонажні ролі, зокрема повію-наркоманку у «Форті Апач, Бронкс» (1981) і відьму у фільмі «Щось страшне настає» (1983). 1985 року дебютувала на театральній сцені у виставі Сема Шепарда «Дурень від кохання» в Театральному центрі Лос-Анджелеса[22].
Повернувся до кіно як партнерка Стівена Сігала у фільмі «Над законом» (1988). У 1985—1989 роках неодноразово грала в серіалі «Поліція Маямі», а також була гостем у серіалах «Мартін», «Нічний суд» і «Принц із Беверлі-Гіллз». У 1986—1988 роках грала постійну роль у серіалі «Історія злочинів». Її роль у «Ракеті „Гібралтар“» (1988) скасували через побоювання режисера Деніела Петрі щодо «наслідків міжрасових любовних сцен»[23]. Вона з'являлася в серіалах «Сіндбад», «Хроніки Престона», «Шоу Косбі», «Шоу братів Веянсів» і «Безумне телебачення». 1994 року знялася у кліпі на пісню «Doggy Dogg World» Snoop Dogg.
Наприкінці 1990-х років була в акторському складі серіалу «Лінки» від Showtime. 1996 року з'явилася у фільмі Джона Карпентера«Втеча з Лос-Анджелеса» і 1997 року в головній ролі в «Джекі Браун»Квентіна Тарантіно, фільмах, які частково віддавали данину її фільмам 1970-х років. За роботу у фільмі Тарантіно була номінована на численні нагороди. Грієр з'явилася в серіалі «Секс в іншому місті» на Showtime, де зіграла Кіт Портер. Серіал тривав шість сезонів і завершився в березні 2009 року. Грієр час від часу знімається в таких телевізійних серіалах, як-от «Закон і порядок: Спеціальний корпус».
2010 році почала з'являтися в постійній ролі в популярному науково-фантастичному серіалі «Таємниці Смолвіля» як лиходійка Аманда Воллер, також знана як Біла Королева, головна агентка агентства таємних операцій Checkmate. У фільмі «Ларрі Краун» 2011 року зіграла подругу і колегу героїні Джулії Робертс.
2010 року написала мемуари «Фоксі: моє життя в трьох актах» разом з Андреа Каган[24].
2011 року здобула почесний ступінь доктора гуманної літератури в Університеті Меріленда Східного узбережжя. Того ж року стала почесним доктором наук Ленгстонського університету[25].
2012 року журнал «Essence» писав: «Герої, яких зіграла Грієр, були настільки революційними, що жінки, як повідомляється, стояли на стільцях й аплодували»[26].
Заснувала Громадський сад Пем Грієр й освітній центр з Національним музеєм мультикультурної західної спадщини. Мета — навчити людей органічного садівництва, здоров'ю та харчуванню[27]. 2011 року музей назвав свій перший сад на її честь[28].
У січні 2018 року Грієр заявила, що на основі її мемуарів готується байопік «Пем»[29].
1969 року познайомилась з баскетболістом Фердинандом Льюїсом (Лью) Алсіндорою[33]. На початку їхніх стосунків він прийняв іслам і змінив своє ім'я на Карім Абдул-Джаббар. Він зробив пропозицію Грієр за умови, що вона прийме іслам[34]. Грієр відмовився, і того ж дня він одружився з іншою жінкою[35][36].
1973 року познайомилася з коміком Фредді Принцем. Їхні стосунки йшли до шлюбу[35][36][37]. Принц хотів від неї дитини, але Грієр відмовилась через побоювання депресії та наркотичної залежності, яку пережив Принц[24][38]. Після розриву вони підтримували зв'язок. Вона була однією з останніх людей, з якими Принц спілкувався перед своєю смертю 1977 року[29].
Познайомилася з коміком Річардом Прайором через стосунки з Принцем; вони почали зустрічатися після того, як їх обох взяли на роль у фільмі «Блискавка» 1977 року[35]. Вона допомагала Прайору навчитися читати і намагалася позбавити його від зловживання наркотиками[29][24]. Після шести місяців без наркотиків у нього стався рецидив[35]. У своїх мемуарах Грієр згадувала, як її сексуальні стосунки з Прайором спричинили проникнення кокаїну в її організм. Грієр сперечався з Прайором щодо захисту її здоров'я, але той відмовився використовувати презерватив[38]. 1977 року Прайор одружився з Деборою Макгвайр, у період стосунків з Грієр[39].
Мала романтичні стосунки з Джиммі Вілером, відомим промоутером боксу, ведучий музичної телепередачі «Soul Train» Доном Корнеліусом[40] і баскетболіст Вілтом Чемберленом[41]. 1998 року заручилася з керівником RCA Records Кевіном Евансом, але заручини розірвали 1999 року[42].
1988 року Грієр діагностували рак шийки матки четвертої стадії, і за прогнозами лікарів їй залишалося жити 18 місяців. Завдяки інтенсивному лікуванню вона одужала і відтоді перебуває в стані ремісії[43].
За її культурний внесок протягом кар'єри[46] відзначена нагородою за життєві заслуги на Фестивалі чорного кіно у Торонто 2024 року[47].
До Дня Святого Валентина 2024 року Квентін Тарантіно віддав шану Грієр, відкривши кав'ярню «Los Feliz», де є тезка персонажа її виконанні у фільмі «Коффі»[48].
Sims, Yvonne D. (2006), Here comes the queen, у Sims, Yvonne D. (ред.), Women of blaxploitation: how the black action film heroine changed American popular culture, Jefferson, North Carolina: McFarland & Company, Inc. Publishers, с. 71—92, ISBN978-0-7864-2744-4.