Народилася і виросла в строгій сім'ї. Батько — німець, Іоганн Робертович Пельтцер, предки якого переселилися з Німеччини до Росії за часів Івана Грозного. Вони були кравцями, шили шуби — «пельтци», звідси і пішло прізвище. Аж до серпня 1914 року, поки не почалася Перша світова війна, в сім'ї говорили виключно німецькою. Втім, батько все життя себе називав Іваном Романовичем. Мати — єврейка, дочка головного рабина з Києва.
Перші кроки на сцені
Акторській майстерності вчилася у свого батька, чудового актора і постановника перших спектаклів, де узяла участі Тетяна.
На сцену вперше вийшла в дев'ять років в спектаклі «Камо грядеши» в ролі Авдія. А за наступну акторську роботу в «Дворянському гнізді» вона вперше отримала гонорар. В одинадцять років засяяла в ролі Сергійка в спектаклі «Анна Кареніна», але її шлях на сцену не був легким: акторкою вона стала, не відвідуючи вузів.
Початок акторської роботи
Професійну акторську діяльність початку в 1920 році в Пересувному театрі Політуправління.
1923 — вступила в трупу театру МГСПС (нині — театру ім. Мосради), але з цього театру була виключена з формулюванням «за профнепридатність». Довелося якийсь час підробляти друкаркою.
Сім'я
1927 — виходить заміж за молодого німецького комуніста і філософа Ганса Тейблєра.
1930 — виїжджає з чоловіком до Берліна, де влаштовується друкаркою в торгпредстві СРСР. Відомий режисер Ервін Піскатор, дізнавшись, що молода дружина Ганса Тетяна Тейблєр — театральна акторка, запрошує її в свою постановку «Інти» (за Глєбовим). Але благополучне, забезпечене життя за межами Росії виявляється не для неї. Незважаючи на відсутність побутових труднощів, незважаючи на відсутність мовного бар'єру, Тетяна розлучається з чоловіком і виїжджає до Москви, де знову бере прізвище Пельтцер, але добрі відносини вони з Гансом підтримували всю решту життя.
1931 — акторка театру імені Мосради.
1934 — знову друкарка, але на заводі АМО, де головним інженером працює її улюблений брат Олександр, тричі рекордсмен СРСР в автомобільних гонках.
1936 — працює в найстарішому Ярославському драматичному театрі ім. Ф.Волкова.
1937 — акторка Колгоспного театру в Москві
1938 — акторка театру імені Мосради.
Московський театр мініатюр
1940 — в Московському театрі мініатюр нарешті розкривається її талант. Вона грає все: скетчі, сценки, веде концерти, виявляється як гострохарактерна акторка в ролях банщиків, молочників, няньок, і так далі, і так далі. Багато пізніше Марк Захаров помітив в одному з інтерв'ю: «З наших (акторів „Ленкома“), безумовно, Тетяна Іванівна Пельтцер». Йшлося про акторів, які навкруги себе на сцені створюють особливе біополе, здатне захопити і «тримати зал», як видатний актор М. П. Чехов.
Справжня, всенародна популярність прийшла до Тетяни Іванівни після екранізації Тетяною Лукашевич і Борисом Равенських спектаклю Театру Сатири «Весілля з приданим». Після ролі у фільмі «Солдат Іван Бровкін» отримала епітет «мати російського солдата», і в наступному фільмі про Бровкіна її роль спеціально зроблено однією з основних.
1956 — член КПРС. 1960 — народна артистка РРФСР. 1972 — народна артистка СРСР. Вона стала першою народною артисткою в знаменитому театрі Сатири, який вже існував 48 років.
Театр «Ленком»
1977 — акторка театру ім. Ленінського комсомолу. Перехід пов'язаний з Марком Захаровим. Саме в його спектаклях, поставлених в Театрі Сатири, вона «створювала поле», «тримала зал», але перехід в молодіжний театр виявився невдалим. Втім, Тетяна Іванівна завжди говорила і робила те, що вважала потрібним.
Один з останніх спектаклів, де грала видатна акторка, це «Поминальна молитва», де акторка грала практично без слів (позначалася жахлива для актора хвороба: втрата пам'яті).
.jpg)
.svg){kind=small}
