|
Певницький Василь Федорович
Певницький Василь Федорович (29 лютого 1832, Васильєвський Погост Муромського повіту Владимирської губернії (нині Мале Юр'єво), Російська імперія — 12 липня 1911, Київ, Російська імперія) — випускник і викладач Київської духовної академії, гомілет, пасторолог, педагог, релігійний публіцист, громадський діяч, мемуарист. ЖиттєписНавчався у Муромському духовному училищі (1841—1846), Владимирській духовній семінарії (1846—1851). Як найуспішніший із учнів, мав продовжувати навчання у Московській духовній академії, однак на власне бажання був рекомендований до вступу у Київську духовну академію, де навчався в 1851—1855 роках. Здобув ступінь магістра богослов'я та словесних наук. Випускний твір присвятив темі: «Критический взгляд на реформацию, произведенную Лютером». Після навчання залишився у академії на посаді бакалавра кафедри загальної словесності. З 1860 року — екстраординарний професор загальної словесності, з 1862 рок — ординарний професор кафедри церковної словесності. Читав курси гомілетики та історії проповідництва, пастирського богослов'я, викладав німецьку мову, загальну словесність. У 1872 році здобув ступінь доктора богослов'я. Залишався в штаті Київської духовної академії до самої своєї відставки у 1905 році[2].[3] Був членом церковно-археологічного товариства при академії. На заповідані кошти та зібрані благодійні кошти у Київській духовній академії було засновано 2 премії імені Певницького за найкращі гомілетичні твори студентів. Був обраний почесним членом Київської духовної академії, затверджений у статусі понадштатного ординарного професора із правом членства у раді академії, засідання якої відвідував майже до останніх днів життя.[3] Помер у Києві, похований на нижньому кладовищі Київського Свято-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря. Науково-творча спадщинаБув науковим редактором журналів «Воскресное чтение» (1879–83) та «Труды Киевской духовной академии» (1890—1905); долучався до підготовки ювілейних видань з нагоди 50-річчя академії (1869), святкування 900-річчя Хрещення русі та ін., видання серії «Приходская библиотека» (редактор-упорядник у 1893—1903).[3][4] Залишив значний творчий доробок у царині історії та теорії гомілетики, пастирського богослов'я, історії та теорії літератури, патрології, порівняльного богослов'я, педагогіки, релігійної публіцистики. Відомий як автор низки монографічних праць та численних статей, рецензій, критико-бібліографічних оглядів, проповідей, промов та інших публікацій (інколи за криптонімами: «В. П.», «П.», «П-цкий, В.», «Z.») у церковній і світській періодиці. Першим виокремив гомілетику як самостійну богословську дисципліну, курс якої містив «історію проповідництва в стародавній християнській церкві на сході і заході», «епохи „середніх віків на заході“», а також у російській церкві до XV ст."[2]. Найвищу оцінку сучасників отримали його проповіді на великопісних пасіях, виголошені у Києво-Братському Богоявленському монастирі у 1858—1904 роках. Залишив мемуари, які є джерелом з історії академії і російської духовної освіти XIX — початку ХХ ст.[3] За словами Дмитра Богдашевського, ректора Академії та багаторічного редактора «Трудов…», Певницький «був великим художником слова… Він почав з проповіді Іоанна Хрестителя і довів історію проповіді до наших днів. Опублікувавши кілька статей з пастирства, він потім у великій своїй праці змалював живий образ пастирського служіння. Теж саме він зробив і у галузі церковного красномовства. Професор все своє життя віддав Академії, створив цілу школу учнів і послідовників і збагатив вітчизняну богословську науку»[4]. Праці
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||
