На сьогодні у Білій Церкві налічується 5 парків, 10 скверів, 3 бульвари. На одного жителя Білої Церкви сьогодні припадає лише 0,31 м2 насаджень загального користування, що звичайно мало, проте норма озеленення з урахуванням усіх видів насаджень залишається високою — 115,6 м2. Для порівняння, у Парижі і Москві ця цифра становить 14 м2, в Лондоні — 12 м2, у Берліні — 10 м2.[1]
Місто оточують лісові масиви урочища Голендерня, «Палієва гора», «Кошик», «Томилівська дача», «Товста», «Добролежівка», які разом з луками прибережної зони річки Рось використовуватися і нині використовуються для ближньої заміської рекреації населення міста.
Загальна площа паркової зони міста становить 4519,77 га.
Історія
Розвиток паркового господарства у XX столітті
Система озеленення в місті була сформована ще в радянські часи. Активна розбудова міста розпочавшись у післявоєнний час тривала до середини 90-х років минулого століття. За цей час м. Біла Церква перетворилася із маленького провінційного містечка в значний промисловий, навчальний і культурний центр. Разом із будівництвом, житла, адміністративних, культурно-освітніх закладів проводилося озеленення територій, значні кошти віділялися на благоустрій та озеленення. Позитивний вплив на якість зеленого будівництва та досить широкий асортимент використовуваних в озелененні рослин мав дендропарк «Олександрія», розсадники якого постачали рослини для потреб міста. У місті функціонувало комунальне підприємство «Зелене господарство», яке не лише вирощували декоратнвні рослини, а й кваліфіковано створювало насадження та доглядало за ними. Домобулівельний комбінат, здаючи житлові будинки з експлуатацію, здійснював їх благоустрій та озеленення. Керівники підприємств та установ вважали своїм обов'язком озеленити територію. Не дивно, що Біла Церква не лише в області, а й в Україні вважалася одним з найбільш ошатних мальовничих міст із високим рівнем озеленення та благоустрою.
З середини XIX — початку XX століття місце майбутнього парку позначена на міських планах під назвою Сквер. Поява Скверу пов'язана з демонтажем Білоцерківського замку графами Браницькими, який на кінець XVIII століття втратив оборонне значення. Тому через близьке розташування до Зимового палацу задля створення культурно-естетичного ландшафту там було висаджено дерева. Згодом після встановлення влади Рад в Білій Церкві на території Скверу було облаштовано Парк культури і відпочинку, названий на честь більшовицького державного діяча Петровського Григорія Івановича.[3] Згодом, зважаючи на причетність Петровського до Голодомору[4], парк перейменовано на честь Тараса Шевченка.[3]. Площа — 6,0 га.
На території парку до закінчення німецько-радянської війни розташовувались римо-католицьке та лютеранське кладовища. Також біля католицьких поховань стояла каплиця, яку разом з могилами було знесено для закладення меморіального комплексу.[5] Втім місце для Парку слави було обрано не випадково, ще у 1919 році тут було поховано вбитих продармійців, про що звідчить пам'ятник. Площа — 4,0 га.
Починається від Соборної площі на південному сході. Простягається на 4,1 км на захід до Сквирського шосе. З бульваром перехрещуються велика кількість вулиць, як головних, так і другорядних. По бульвару розташовуються 2 площі — Соборна та Петра Запорожця.
Розташований на північно-західній околиці містаБіла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Це найбільший (понад 290 га) архітектурно оформлений ландшафтний парк в Україні[6]. Площа — 295,4 га
Всього зелені насадження спеціального призначення — 998,4 га.
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення, що розміщений на західній околиці Білої Церквирічки Рось. Всього на території урочища «Голендерня» виявлено 70 деревних видів, з 41 роду 23 родин. Два види — хвойні (дерева), 68 видів — листяні (43 — дерева, 21 — кущі, 2 — напівкущі, 1 — кущик, 1 — ліана). Культивари в насадженнях відсутні. Площа — 93,7 га
Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення, що розміщений на південно-західній околиці Білої Церкви, на високому березі річки Рось. Оголошений Постановою Ради Міністрів УРСР № 311 від 22.0.1983. «Палієва гора» розташована у південно-західній частині дендропарку «Олександрія» на лівому березі річки Рось. Ділянка лучного степу займає південний схил крутизною до 45°, в нижній частині схилу — виходи граніту. Перші відомості про флору і рослинність лучно-степового схилу «Палієвої гори» були наведені М. К. Гродзинським, який відзначив велику кількість Adonis vernalis.Площа — 0,77 га[7].
↑Біла Церква. План міста (карти). Серія Міста України / За ред. Г. М. Кошова та ін. ДНВП «Картографія» — К.: ДНВП «Картографія», Перевид. 2001, 2004, 2005, 2007–2012, 2014 рр. — С. 4 к. (1 арк.). — ISBN 978-966-475-167-1.
↑ абЧернецький Є. Історія Білої Церкви: події, постаті, життя. — Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2012. — С. 106–107.
↑Мейс Д. Політичні причини голодомору в Україні (1932–1933 рр.) / Джеймс Мейс. // Студії з україністики: зб. наук. праць / [за ред. Р. Радишевського]; НАН України, Міжнар. школа україністики, Ін-т філології КНУ ім. Т. Шевченка. — Київ, 2004. — Вип. V: До 190-річчя з дня народження Тараса Шевченка. — С. 273–292.
↑Чернецький Є. Історія Білої Церкви: події, постаті, життя. — Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2012. — С. 400.
↑Парнікоза І., Василюк О., Іноземцева Д., Костюшин В., Мішта А., Некрасова О., Балашов І. Степи Київської області. Сучасний стан та проблеми збереження. Серія: Збережемо українські степи— К.: НЕЦУ, 2009. — 24 с. з іл.
._%D0%92%D1%85%D1%96%D0%B4.jpg)
._%D0%A3%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%89%D0%B5_%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%8F.jpg)
.jpg){kind=link}