Палац Лопацинських (Вільнюс)

Палац Лопацинських
Lopacinskių (Sulistrovskių) rūmai
Lopacinskių (Sulistrovskių) rūmai
Lopacinskių (Sulistrovskių) rūmai
54°41′03″ пн. ш. 25°17′13″ сх. д. / 54.6842° пн. ш. 25.2869° сх. д. / 54.6842; 25.2869
КраїнаЛитва
МістоВільнюс
Типпалац Редагувати інформацію у Вікіданих
Тип будівліпалац
Стильранній класицизм
Основні дати:
XVIII ст. - реконструкція, 1930 р. - реконструкція
Статус охороняється державою
Палац Лопацинських. Карта розташування: Литва
Палац Лопацинських
Палац Лопацинських
Палац Лопацинських (Литва)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Палац Лопацинських (лит. Lopacinskių rūmai), палац Сулістровських (лит. Sulistrovskių rūmai) — палац XVI — XVIII століть у стилі раннього класицизму в Старому місті Вільнюса на вулиці С. Скапо (Skapo g. 4).

Палац є пам'яткою архітектури республіканського значення (AtR 60) і пам'яткою історії місцевого значення (IV 53), охороняється державою[1], код в Регістрі культурних цінностей Литовської Республіки 765[2]. Палац — важливий урбаністичний формант: його добре видно з площі С. Дауканто, він замикає перспективу вулиці Лейіклос.

Історія

Головний фасад

Кам'яна будівля стояла на цьому місці вже в 1545 році. Наприкінці XVIII століття вона була перебудована в стилі класицизму за проектом архітектора Мартина Кнакфуса. У 1782 — 1854 роках палац належав Сулістровським. У другій половині XIX століття палац став власністю Лопацинських. У 1893 році його ремонтував тодішній власник, купець М. Піньоров. У 1930 році за проектом архітектора Стефана Нарембського західний корпус був пристосований під палац віленського єпископа. У 1942 — 1952 роках на другому поверсі жив композитор Йонас Бендорюс. Він керував Вільнюським музичним училищем (до 1945 року) і Вільнюською консерваторією (1945–1949), які розташовувалися в цьому ж будинку.

У 1953 році за проектом архітектора Сігітаса Ласавіцкаса будівля була відремонтована і пристосована під квартири та гуртожиток студентів консерваторії. У 1960 році в пам'ять про композитора Йонаса Бендорюса на фасаді палацу була встановлена меморіальна дошка[3], на поточний час відсутня.

Нині тут розміщується Державна комісія з литовської мови[4], Служба економа Вільнюської архиєпархії[5], секретаріат Конференції єпископів Литви (Lietuvos vyskupų konferencijos sekretoriatas).

Архітектура

Пишний герб з двома коронами і мантією

Три двоповерхові корпуси палацу оточують двір квадратної форми, до якого ведуть ворота південного корпусу з вулиці С. Скапо. З північного боку двір закриває задній корпус будівлі на Швянтарагйо 4 (Šventaragio g. 4). Головний південний і західний корпус виходять на вулицю С. Скапо. Стіни складені з цегли (частина готичної кладки) й покриті штукатуркою.

Вікно із сандриком

Головний фасад майже симетричний. Вісь симетрії акцентують чотири іонічні напівколони, що імітують портик, і трикутний фронтон, бубон якого прикрашає картуш з рельєфним гербом.[1] Напівколони згруповані по дві з обох боків воріт. Такими портиками великого ордера любив підкреслювати головні фасади двоповерхових палаців Мартін Кнакфус[6].

Вікна нижнього поверху з обрамленням і трикутними сандриками. Над вікнами другого поверху розташовуються пластини з рельєфними рослинними мотивами. Кути палацу підкреслені рустом.

Примітки

  1. ↑ а б Bučas, Jurgis. Lopacinskių rūmai // Lietuvos TSR istorijos ir kultūros paminklų sąvadas. — Vilnius : Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — С. 479. — 20000 прим.(лит.)
  2. ↑ Pilnas aprašas. Duomenų bazė Voruta (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 24 січня 2014.
  3. ↑ Bučas, Jurgis. Lopacinskių rūmai // Lietuvos TSR istorijos ir kultūros paminklų sąvadas. — Vilnius : Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — Т. 1: Vilnius. — С. 480. — 20000 прим.(лит.)
  4. ↑ Valstybinė kalbos inspekcija. Valstybinė kalbos inspekcija (лит.). Lietuvos Respublikos Seimo kanceliarija. Процитовано 24 січня 2014.
  5. ↑ Ekonomo tarnyba. Vilniaus arkivyskupija (лит.). Vilniaus arkivyskupijos kurija. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 24 січня 2014.
  6. ↑ Čerbulėnas, K. Klasicizmo pradininkai // Lietuvos architektūros istorija. Keturių tomų monografija. — Vilnius : Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1994. — С. 283. — 20000 прим. — ISBN 5-420-00583-3.(лит.)

Література

  • Bučas, Jurgis. Lopacinskių rūmai // Lietuvos TSR istorijos ir kultūros paminklų sąvadas. — Vilnius : Vyriausioji enciklopedijų redakcija, 1988. — С. 479—480. — 20000 прим. (лит.)

Посилання