Одноокість — фізичний недолік людей і тварин, що виражається в наявності та працездатності тільки одного ока при звичайних для цього виду двох або декількох.
Медичний аспект
Одноокість буває як уродженою, так і набутою травматичним, функціональним або органічним шляхом. Для захисту ушкодженого ока використовується очна пов'язка (див. Десмургія). З часів Персії та Єгипту відомі очні протези, що мають насамперед естетичне призначення. Зазвичай, вони виготовлялися зі скла, деяких мінералів, бітумної пасти. Амбруаз Паре у XVI столітті значно удосконалив технологію створення протезів. Тепер вони виготовляються зі штучних матеріалів, таких як поліетилен, органічне скло та кріолітове скло. В особливих випадках в них вставляють різні пристрої, наприклад, відеокамери[1].
Метафора
Подібно до інших фізичних недоліків, одноокість сприймалася як неправильність (у ряді мов одноокий називається «кривим», «вигнутим») і, навіть, як причетність до потойбічного світу. У європейській міфології одноокими були циклопи, арімаспи, Одін, деякі фомори, у східній — Ітіме-кодзо, у фінно-угорській — Таргілтиш, у слов'янській — Лихо Однооке, Вирлоок. Згідно з билиною, Ілля Муромець прострелив око Солов'ю розбійнику.
Одноокість знаменитостей часто стає приводом для жартів. Так, Пушкін писав про Гнєдича:
Крив был Гнедич поэт, преложитель слепого Гомера,
Боком одним с образцом схож и его перевод.
Петро Вяземський розповідає, як Петро Плетньов якось ненавмисно зачепив того ж Гнєдича, промовивши у нього в гостях «Без солі стіл кривий»[5].
У 2009 році Джеремі Кларксон назвав «однооким шотландським ідіотом» Г. А. Брауна, проте незабаром вибачився за недоречну згадку про тілесний недолік[6].
Головний антагоніст французького трилера "Страх над містом", Мінос носить лівий протез ока, де у фільмі його втрачає.
У фільмі "Убити Білла. Фільм 2" Еллі Драйвер, член загону "Смертоносні гадюки", втрачає око під час тренування у Пей Мея.
У фільмі "Скафандр і метелик" зсередини показано зашивання хворого ока паралізованому.
У серії фільмів «Пірати Карибського моря» один із другорядних персонажів носить очний протез, який нерідко випадає. Згодом протез виявляється важливим талісманом.
У фільмі «Операція "Валькірія"» головна роль належить графу, полковнику Вермахту та історичній особистості, національному герою Німеччини Клаусу фон Штауффенбергу, який внаслідок отриманого найтяжчого поранення під час Другої світової війни втратив ліве око, праву руку та два пальці на лівої руки.
Персонаж телефільму «Сімнадцять миттєвостей весни» оберштурмбанфюрер СС Айсман одноокий і носить пов'язку. Режисер Т. Ліознова вигадала цю деталь вже під час зйомок, і цим допомогла виконавцю ролі Л. Куравльову знайти виразне трактування образу.
У «казці» Івана Дмитрієва «Модна дружина» невірна дружина розповідає одноокому чоловікові сон, у якому він нібито одужав. Вона закриває йому здорове око, ніби бажаючи перевірити сон; тим часом коханець покидає її.
У романі Агати Крісті «Міс Марпл у Вест-Індії» серйозним доказом виявляється одноокість одного з потерпілих.
Англомовні картярі називають одноокими валетів чирва і пік, що традиційно зображуються у профіль (звідси назва фільму «Одноокі валети»).
В американському просторіччі пеніс евфемістично називається «одноокою змією»[8].
Джордж Сорос згадував, що у свій час оперував на ринку цінних паперів, «як одноокий король серед сліпих»[9] («У царстві сліпих одноокий — король» — перське прислів'я).
Різне
Нострадамус якось передбачив, що Францією керуватиме одноокий король. Незабаром після цього Генріх II втратив око на поєдинку і за кілька тижнів помер.
↑Історик I—II ст. н. е. Плутарх писав: «серед полководців найвойовничішими, найхитрішими і рішучими були одноокі, а саме Філіпп, Антигон, Ганнібал і, нарешті, той, про кого йтиметься в цьому життєписі, Серторій» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания в трех томах, т. II. М., 1963, с. 268—269)
↑Книга всеобщих заблуждений. — Пер. с англ. Александра Рахубы. — М.: «Фантом Пресс», 2008. — С. 80-82. ISBN 978-5-86471-439-3
↑Светлана Беляева. Звезда мерцает за окном… С. 312 // Фантастика-84, М., 1984. С. 312—347
↑Вяземский П. А. Стихотворения, воспоминания, записные книжки. М., 1983. — С. 423.