uk %D0%9E%D0%B3%D1%96%D0%B9 %D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD %D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Огій Степан Олександрович
Огій Степан Олександрович
Народився	8 грудня 1918; Могилів, Новомосковський повіт, Катеринославська губернія, Махновщина
Помер	1 лютого 2006 (87 років); Дніпропетровськ, Україна
Країна	УНР; СРСР; Україна
Діяльність	скульптор
Alma mater	Дніпропетровське художнє училище (1940)
Вчителі	Жирадков Олексій Іванович і Погрібняк Микола Степанович
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	Спілка радянських художників України
Військове звання	червоноармієць
Нагороди
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Огій.

Степан Олександрович Огі́й (8 грудня 1918, Могилів — 1 лютого 2006, Дніпропетровськ) — український скульптор; член Спілки радянських художників України з 1964 року.

Біографія

Народився 8 грудня 1918 року в селі Могилеві (нині Дніпровський район Дніпропетровської області, Україна). 1940 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, де був учнем Олексія Жирадкова, Миколи Погрібняка. У 1940—1941 роках навчався у Київському художньому училищі.

Брав участь у німецько-радянській війні. Воював у стрілецьких підрозділах, червоноармієць. Нагороджений двома медалями «За бойові заслуги» (29 серпня 1944; 15 червня 1945)^[1], орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)^[2].

З 1951 року працював скульптором Дніпропетровських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. Мешкав у Дніпропетровську в будинку на вулиці Зимовій, № 10. Помер у Дніпропетровську 1 лютого 2006 року.

Творчість

Працював у галузях станкової та монументальної скульптури. Серед робіт:

станкові скульптури

«Арфістка» (1950);
«Окопна правда» (1960);
«Монтажник» (1960);
«Ланкова» (1961);
«Сліпа» (1961);
«А тепер учитися» (1963);
«Шляхами війни» (1964);
«Шевченко, Чернишевський, Добролюбов» (1964);
«Думи солдатські» (1967);
«Вісті з Великої землі» (1967);
«Петро Чайковський» (1970);
«Солов'ї, солов'ї…» (1972);
«Електрозварник» (1973);
«Доярка» (1973);
«Герой Соціалістичної Праці механізатор М. Чорний» (1981);
«Сапер» (1982);
«Врожай» (1984);
«Професор В. Власенко» (1985);
«Народні месники» (1985).

монументальні роботи

пам'ятник підпільниці Галині Романовій у Кам'янському (1965; разом з Георгієм Левчуком)^[3];
стела «Володимир Ленін» у Дніпрі (1967, разом з Георгієм Левчуком)^[3]^[4];
пам'ятник Іллі Мечникову у Дніпрі (1972, разом з Георгієм Левчуком)^[3];
погруддя віцеадмірала Володимира Корнілова в Севастопольському парку Дніпра (1973, разом з Георгієм Левчуком)^[5];
меморіальна дошка пам'яті Олександра Пушкіна у Дніпрі (1976, разом з Георгієм Левчуком)^[3];
пам'ятник Герою Радянського Союзу льотчику А. Головіну у Дніпрі (1976, у співавторстві);
пам'ятний знак на честь Євгена Вучетича у Дніпрі (1976, у співавторстві);
пам'ятник Герою Радянського Союзу льотчику А. Чиркову у Дніпрі (1977, у співавторстві);
меморіальна дошка на місці розстрілу 10-тисячної демонстрації залізничників 1905 року у Дніпрі (1977, разом з Георгієм Левчуком)^[3].

Брав участь в обласних, всеукраїнських мистецьких виставках з 1946 року. Персональні виставки відбулися у Дніпропетровську у 1968 та 1979 роках (обидві — ювілейні).

Роботи зберігаються у Дніпровському художньому музеї.