Нільська Людмила Валеріївна

Нільська Людмила Валеріївна
Дата народження13 травня 1957(1957-05-13)[1] (67 років)
Місце народженняСтруніно, Володимирська область, РРФСР, СРСР
ГромадянствоРосія Росія
Alma materТеатральний інститут імені Бориса Щукіна
ПрофесіяАктриса
Кар'єра1978–1991
2003 —
НагородиПремія «Золотий орел»
IMDbID 0632125
nilskay.ru

Людмила Валеріївна[2] Нільська (нар. 13 травня 1957, Струніно, Володимирська область, РРФСР, СРСР) — радянська і російська актриса театру і кіно.

Біографія

Народилася 13 травня 1957 року в місті Струніне Олександрівського району Володимирської області. Коли їй було шістнадцять років, сім'я переїхала до міста Александрова.[3][4]

1975 року Людмила з Александрова вирушила до Москви вступати до театрального інституту. Успішно склавши іспити, була зарахована до Школи-студії МХАТ, але провчилася там лише один рік — була відрахована за незадовільну оцінку на іспиті з предмета «Історія КПРС». Після відрахування вступила до Щукінського училища.[3]

В 1980 закінчила Вищу театральне училище імені Б. В. Щукіна в Москві (курс Алли Казанської). Після закінчення училища було прийнято до трупи Московського академічного театру імені Володимира Маяковського (1980—1994).

У 1978 році, бувши студенткою театрального училища, Людмила дебютувала в кіно, знявшись у головній ролі в радянському художньому фільмі «Коник» режисера Бориса Григор'єва, після чого вітчизняні кінорежисери почали пропонувати їй одну роль за іншою. У 1980 році на екрани країни вийшли відразу три фільми за її участю: «Мелодія на два голоси<», «Петрівка, 38», «Через терни до зірок». У травні 1981 року відбулася прем'єра другого фільму радянського телевізійного серіалу «Державний кордон» під назвою «Мирне літо 21-го року», де Людмила Нільська зіграла роль підступної польської шпигунки, пані Ядвіги Ковальської, яка принесла актрисі всесоюзну популярність.

До розпаду СРСР 26 грудня 1991 року актриса знялася більш ніж у 20 художніх фільмах. Після цього, у зв'язку з економічним спадом у країні та переходом від планової економіки до ринкової, російський кінематограф почав відчувати великі труднощі, кіновиробництво практично зупинилося, внаслідок чого більшість акторів виявилися не потрібними. Для Людмили не було перспектив ні в театрі, ні в кіно, вони з чоловіком обоє залишилися без роботи. Чоловік, Георгій Ісаєв, запропонував переїхати до США, де пообіцяв влаштувати свій власний бізнес на кошти, вторговані від продажу двокімнатної квартири Людмили в Москві, і забезпечити добробут усієї родини. Людмила добре усвідомлювала, що як акторка в Америці нікому не буде потрібна. Але чоловік покладав на цю країну велику надію. У результаті 1994 року Людмила Нільська разом із чоловіком і трирічним сином емігрувала до США. Георгій відкрив у Каліфорнії автомайстерню, та його бізнес швидко прогорів. Людмилі довелося шукати роботу. Там вона працювала і продавцем у магазині одягу, і прибиральницею, і водієм при соціальній службі, тестувала комп'ютерні програми.[3][4][5]У 2001 році, після того, як чоловік оголосив Людмилі, що в нього давно є інша жінка і пішов із сім'ї, вона залишилася одна з десятирічним сином у чужій країні, де немає ні рідних, ні друзів, без грошових накопичень і з невлаштованим побутом.

Влітку 2003 року Людмила Нільська разом із сином Дмитром повернулася до Москви, оселившись на орендованій квартирі. Вже восени, за підтримки друзів, повернулася до професії. Почала працювати в Театрі Місяця під керівництвом Сергія Проханова, грати в антрепризних спектаклях, зніматися у телесеріалах.

Однією з перших робіт актриси в кіно після повернення до Росії стала роль Галини Брежнєвої у серіалі «Червона площа» (2004). Актрису стали запрошувати в різні серіали на другорядні ролі.

2008 року Людмила Нільська зіграла головну роль у багатосерійному біографічному телевізійному художньому фільмі «Галина» режисера Віталія Павлова, де знову створила образ дочки генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Ілліча Брежнєва. У 2009 році за виконання цієї ролі актриса удостоєна російської кінопремії «Золотий орел» у номінації «Краща жіноча роль на телебаченні».

З 2008 року — актриса Державного театру кіноактора в Москві.

Особисте життя

  • Чоловік — Георгій Ісаєв (нар. 1962). У 2001 році пішов із сім'ї[3][4]
    • Син — Дмитро Георгійович Ісаєв (нар. 1991)[3][4][5]
      • Онуки — Алекс і Ніколь[6]

Творчість

Ролі у театрі

«Дивіться, хто прийшов!» Аліна, театр ім. В. Маяковського 1987 р.

  • «Остання ставка»
  • «Ніч ніжна»
  • «Летіли два крокодили»
  • «Чокнуті»
  • «Безумство кохання»
  • «Підступ»
  • «Життя Клима Самгіна»
  • «Одруження у комуналці, або Комедія радянських часів» (антреприза)

Фільмографія

  1. 1978 — Коник — Олена Кузнєцова («Ковалик»), студентка історико-філологічного факультету
  2. 1980 — Петровка, 38 — Альона, спортсменка (стрибки з вишки у воду)
  3. 1980 — Крізь терни до зірок — Селена
  4. 1980 — Мелодія на два голоси — Альона Борисоглібська, студентка (озвучує Наталія Гурзо)
  5. 1980 — Державний кордон. Фільм 2-й: Мирне літо 21-го року — пані Ядвіга Ковальська, польська шпигунка
  6. 1981 — Скажені гроші — Лідія Юріївна Чебоксарова
  7. 1982 — Десь плаче іволга — Марина Орлова
  8. 1982 — Ніхто не замінить тебе — Лариса, дружина Олексія
  9. 1983 — Комбати — Ліля, дружина Сєдова
  10. 1984 — Пісочний годинник — Інга
  11. 1985 — Друзів не вибирають — Надія Вікторівна Корсакова
  12. 1986 — Арена несамовитих (ჭიდაობას რა უნდა, Грузія) — Наташа
  13. 1986 — Без терміну давності — Лариса Кирієнко
  14. 1987 — Моонзунд — Анна Ревельська, «Клара Георгіївна Ізельгоф»
  15. 1987 — Гардемарини, вперед! — Марта
  16. 1987 — Випадок із газетної практики — Дар'я Дмитрівна, подруга Кривцова
  17. 1987 — Де знаходиться нофелет? — Віра Сімакова, заміжня товаришка по службі Павла
  18. 1988 — Штормове попередження — Марина Андріївна Сабова, керівник пресцентру міністерства
  19. 1990 — Бабій — Ліля, подруга Аркаші
  20. 1991 — Плащаниця Олександра Невського — Ліда Уварова, дружина професора
  21. 1991 — Мавпа, що розмовляє — коханка Едіка
  22. 1992 — Сповідь утриманки — Діна Петрівна Козіна, перша дружина Вадима
  23. 2003-2009 — Адвокат — Ірина Демидова, співачка
  24. 2004 — Красна площа — Галина Брежнєва'
  25. 2004 — Ангел пролетів — мати Діми
  26. 2005 — Полювання на ізюбря — Ліза Федякіна
  27. 2005 — Чорна богиня — Єлизавета Петрівна, мати Олександра
  28. 2006 — Чарівність зла — Гертруда Шильдбах, співробітник НКВС у Швейцарії
  29. 2006 — Вовчиця — Марія Морозова, мати Андрія
  30. 2006 — Міський романс — Катерина Гущина, мати Миті
  31. 2006 — Снігова королева — Світлана
  32. 2007 — Міський романс 2. Фільм «Розплата за гріхи» — Катерина Гущина, мати Миті
  33. 2006 — Іспанський вояж Степанича — Нонна Іванівна Іванова
  34. 2006 — Розсмішити Бога — мати Світлани
  35. 2008 — Шут і Венера — мама Мишкіна
  36. 2008 — Охоронниця — Маргарита Петрівна Анікіна
  37. 2008 — Термінно в номер 2 — Маргарита, дружина Промислова
  38. 2008 — Галина — Галина Брежнєва'
  39. 2009 — Дві сторони однієї Анни — Ольга Шелягіна, мама Ані та Сергія
  40. 2010 — Анжеліка — Клавдія, мати Сергія
  41. 2010 — Громадянка начальниця — Катерина Пчолкіна, засуджена
  42. 2010-2011 — Обручка — Елла Борисівна Вєтрова, мати Уляни
  43. 2010 — Почуй моє серце — Анна Миколаївна, прийомна мати Тетяни
  44. 2011 — Фурцева — Надя Леже, французька художниця, подруга Катерини Фурцевої'
  45. 2011 — Понаїхали тут — Зіна, домробітниця Тетяни
  46. 2011 — Випадковий свідок — матінка Парасковія
  47. 2012 — Градянка начальниця. Продовження — Катерина Пчолкіна, засуджена
  48. 2012 — Маша Пирогова — народний юрист — Тетяна, мати Маші
  49. 2012 — Красуня — Ніна Іванівна Савіна, мати Андрія
  50. 2012 — Дельта — Раїса Петрівна Моніна, тітка Степана
  51. 2013 — Жінки на межі — Лідія Борисівна Шутович
  52. 2013 — Пенелопа — Маргарита Семенівна Стрельцова, мати Івана
  53. 2013 — Причал любові і надії — Надія Петрівна Акімова, відома актриса на пенсії
  54. 2015 — Слава — Наталя Миколаївна, мати хокеїста В'ячеслава Фетисова
  55. 2019 — Випадковий кадр — Алевтина Миколаївна Шуйко

Визнання

Громадські нагороди

Примітки

  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Шилов, 2004, с. 507.
  3. ↑ а б в г д ВИДЕО. Документальное кино. Биографический фильм «Людмила Нильская. Танго на битом стекле» (премьера — 2 июня 2012 года; режиссёр — Иван Цыбин). Архівна копія на сайті Wayback Machine. «Первый канал» // 1tv.ru
  4. ↑ а б в г ВИДЕО. Программа Татьяны Устиновой «Мой герой. Людмила Нильская» (эфир — 15 октября 2015 года). [Архівовано 2015-10-18 у Wayback Machine.] Телеканал «ТВ Центр» // tvc.ru
  5. ↑ а б «В образе Галины Брежневой» (интервью Людмилы Нильской).[недоступне посилання] ИД «Крестьянин» (Ростов-на-Дону) // kr-news.ru (7 октября 2008 года)
  6. ↑ Людмила Нильская: «Мне с самой собой очень даже хорошо» - Собеседник. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 5 жовтня 2021.

Посилання

Дивіться хто прийшов! Людмила Нільська у ролі Аліни. Театр ім. В. Маяковського (1987) // Радянське телебачення. ГОСТЕЛЕРАДІОФОНД