Ніколенко Анатолій Володимирович

Ніколенко Анатолій Володимирович
 Солдат
Загальна інформація
Народження15 липня 1960(1960-07-15) Редагувати інформацію у Вікіданих
Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть20 серпня 2014(2014-08-20) Редагувати інформацію у Вікіданих (54 роки)
с. Грабське, Іловайськ, Донецька область, Україна Україна
ПохованняМіське кладовище № 18 (Харків)d Редагувати інформацію у Вікіданих
Псевдо«Карат»
Військова служба
Роки служби2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Національна гвардія
Формування
 «Донбас»
Війни / битви

Війна в Афганістані (1979—1989)
Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколенко.

Анато́лій Володи́мирович Ніко́ленко (01960-07-1515 липня 1960, Харків — 02014-08-2020 серпня 2014, Грабське) — солдат резерву, Міністерство внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність».

Короткий життєпис

Народився 1960 року в місті Харків. Закінчив харківську середню школу № 106.

Учасник війни в Афганістані (1979—1981, частина базувалася в місті Файзабад, 860-й окремий мотострілецький полк). Обіймав посаду механіка-водія, проходив службу до травня 1981-го.

Працював в автомобільному сервісі; в 2010-х — охоронцем.

У часі російсько-української війни з травня 2014-го — кулеметник, 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас». Брав участь у визволенні міст Артемівськ, Лисичанськ, Попасна, Курахове. З 13 серпня 2014 року брав участь в боях за звільнення міста Іловайськ Донецької області.

Загинув 20 серпня 2014 року в часі бою за звільнення Іловайська. Російські терористи захопили автобус з пораненими бійцями батальйону. Двоє поранених загинуло — Артем Кузяков і Анатолій Ніколенко, інших вдалося відбити. Мікроавтобус «Тойота», на якому з Іловайська вивозили поранених (за свідченням офіцера з позивним «Дантист», у машині перебували 8 бійців батальйону «Донбас» та військовослужбовець ЗСУ) в районі села Грабське (Амвросіївський район) потрапив у засідку, влаштовану двома взводами регулярних військ ЗС РФ. Ніколенко дістав тяжке поранення та підірвав ручною гранатою себе й кількох росіян, які намагалися захопити його в полон.

Вдома залишилися сестра й двоє дітей — рідний та прийомний син. Похований у Харкові, на 10-му кварталі 18-го кладовища.

Нагороди та вшанування

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений

  • орденом «За мужність» III ступеня (27.11.2014, посмертно).
  • 1 липня 2015 року на честь Анатолія Ніколенка його позивним («Карат») названо один із танків танкової роти 46-го батальйону ЗСУ «Донбас-Україна».
  • У Попасній вулицю Піонерську перейменували на вулицю Анатолія Ніколенка.
  • Вшановується 20 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[1]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 11.
  • «Іловайський Хрест» (посмертно)

Примітки

  1. ↑ 16 разів пролунав Дзвін Пам'яті 20 серпня 2020 року

Джерела

Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.