Нечипорук Володимир Павлович

Нечипорук Володимир Павлович
Народився18 січня 1949(1949-01-18) (75 років)
Красилівський район, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьполітик, Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Alma materЮридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступінькандидат юридичних наук
ЧленствоВерховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1] і народний депутат України[2]
ПартіяСДПУ(о)
Нагороди
медаль «За відмінну службу з охорони громадського порядку»
Заслужений юрист України Почесна грамота Кабінету Міністрів України
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Нечипорук.

Володимир Павлович Нечипорук — український політик, народний депутат України III та IV скликання. Полковник міліції, кандидат юридичних наук; голова Партії «Народна влада» (2004—2009).

Народився 18 січня 1949(19490118) (с. Лагодинці, Красилівський район, Хмельницька область); українець; дружина Алла Анатоліївна (1964) — філософ (соціолог), головний консультант Комітету Верховної Ради України; син Олег (1977) — юрист; дочка Оксана (1984) — студентка.

Освіта: Львівський автошляховий технікум, технік-механік; Київський університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет (1982), юрист-правознавець; Академія МВС СРСР (1992; програма підготовки керівних кадрів МВС союзних республік); кандидатська дисертація «Кримінальна відповідальність за порушення політичних прав громадян» (2001).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчій округ № 194, Хмельницька область, самовисування. «За» 13,90 %, 12 суперників. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції СДПУ(О) (травень 2002 — листопад 2003), уповноважений представник фракції (з червня 2002), член групи «Народовладдя» (листопад 2003 — травень 2004), член групи «Демократичні ініціативи Народовладдя» (травень — вересень 2004), член фракції партії «Єдина Україна» (вересень 2004 — вересень 2005), позафракційний (вересень — грудень 2005), член фракції ПППУ (з грудня 2005). Голова підкомітету з питань парламентського контролю за діяльністю правоохоронних органів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з червня 2002).

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002, виборчій округ № 194, Хмельницька область. На час виборів: генеральний директор ТОВ «Октан-Моторс ЛТД». Член фракції НДП (травень — червень 1998), фракції «Громада» (червень 1998 — лютий 1999), позафракційний (лютий 1999, січень — лютий 2001), член групи «Відродження регіонів» (лютий — березень 1999, квітень 1999 — січень 2001), фракції «Батьківщина» (березень — квітень 1999, з лютого 2001). Голова підкомітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (липень 1998 — лютий 2000), перший заступник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з лютого 2000).

  • 1967—1968 — водій Старокостянтинівської автобази Хмельницької області.
  • 1968—1970 — служба в армії.
  • 1970—1972 — водій-наставник Красилівського машинобудівного заводу; інструктор Красилівського автомотоклубу.
  • 1972—1975 — водій-наставник Красилівського машинобудівного заводу; інженер Красилівського АТП 22036.
  • 1975—1993 — служба в органах внутрішніх справ України.
  • 1991—1993 — начальник Управління соціального захисту працівників правоохоронних органів при Кабінеті Міністрів України.
  • 1994—1998 — старший консультант Секретаріату Верховної Ради України; генеральний директор ТОВ «Октан-Моторс», м. Київ.
  • 2010– до цього часу  — керівник підрозділу безпеки CityCommerceBank, м. Київ.

Кандидат у Президенти України на виборах 2004 р. У 1-му турі 6171 голос (0.02 %), 24-е місце серед 24 претендентів.

Заслужений юрист України (серпень 2002)[3]. Медалі: «За відмінну службу з охорони громадського порядку», «Пам'ять 1500-річчя Києва». Почесний знак ДТСААФ СРСР. Подяка Президента України (листопад 1999). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (січень 2004)[4]. Звання «Відмінний прикордонник» I ст., іменна зброя. Ордени Св. рівноапостольного князя Володимира Великого III, II, I ст., орден Св. архістратига Михаїла, орден Христа Спасителя (УПЦ КП). Орден «Різдво Христове» I ст. (2000, УПЦ), орден Петра Великого II, I ст. Орден «Козацька слава» III, II, I ст.

Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії.

Автор законопроєктів: «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про боротьбу з корупцією», «Про посилення відповідальності за незаконне заволодіння транспортними засобами» та ін., співавтор Кримінального кодексу України, проєктів Кримінально-процесуального і Адміністративного кодексів України.

Володіє німецькою мовою.

Захоплення: будівництво, архітектура.

Примітки

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. ↑ Указ Президента України від 22 серпня 2002 року № 748/2002 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 2004 року № 48 «Про нагородження Нечипорука В.П. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Посилання