20 лютого1958 року уряд СРСР розпорядився розпочати проєктування «літаючого крана» на базі Мі-6. Завдання передбачало вантажопідйомність 12 т при дальності 250 км і максимальну (при перевезенні на короткі відстані) — 15 т. У процесі проєктування завдання було доповнено вимогою з перевезення крилатих та балістичних ракет, що і стало основним завданням Мі-10. Зберігши силову установку та схему управління Мі-6, конструктори замінили фюзеляж гелікоптера новим — вузьким та низьким, в який, тим не менше, вписався відсік завдовжки 15.95 метрів для перевезення вантажів або 28 пасажирів; під час перегонів в нього можна було встановлювати додаткові паливні баки. Для того, щоб при зльоті всі колеса відривалися від землі одночасно, праві стійки шасі були виконані на 300 мм коротше лівих, при цьому мінімальний кліренс дорівнював 3.75 м. Всього було передбачено дві схеми транспортування вантажів поза фюзеляжем:
стандартний вантаж, жорстко утримуваний гідрозахватом (контейнери з ракетами)
вантаж, встановлений на вантажній платформі, що монтується між стійками шасі.
Прототип, знаний як В-10, піднявся в небо 15 червня1960 року, успішно випробовувався, але в травні 1961 року згорів на землі через технічну несправність. 23 вересня1961 року другий дослідний В-10 встановив рекорд вантажопідйомності — 15 103 кг на висоту 2200 м. У наступні роки ВПК відмовився від ідеї возити ракети гелікоптерами, і проєкт опинився на межі закриття. Випуск серійного Мі-10, розпочатий в 1964 році, склав всього 24 одиниці. Широкого застосування ці машини не знайшли, оскільки фіксація вантажу гідрозахватом вимагала обладнання вантажів відповідними вузлами.[1]
Варіанти
Мі-10 — базовий варіант з «довгими ногами».
Мі-10К (кран) — варіант з «короткими ногами» та додатковою кабіною пілота під фюзеляжем.
Мі-10Р — «рекордний», що відрізнявся полегшеною конструкцією та допрацьованим шасі, на ньому було встановлено 7 світових рекордів
Нова модифікація, Мі-10К, була розроблена спеціально для будівельно-монтажних робіт. Перший політ відбувся у червні 1965 року, в 1967 році Мі-10К літав на авіашоу в Парижі, а виробництво почалося лише в 1975 році (всього в 1975—1976 рр. було випущено 17 машин, і 4 переобладнано з базових Мі-10). Конструктори повністю відмовилися від гідрозахвату та зовнішньої платформи, зменшили висоту шасі, що знизило вагу і лобовий опір. Замість телекамер, що не виправдали себе, для керування гелікоптером при навантаженні-розвантаженні Мі-10К був обладнаний другою, підвісною кабіною льотчика з круговим оглядом та третім комплектом важелів управління. «Коротконогі» Мі-10К експлуатуються на будівництві висотних об'єктів донині[1].
Борт ВПС, 181 ОВП. Відмова двигуна під час перевезення паливозаправника на платформі. Платформа була скинута, екіпаж спробував здійснити вимушену посадку, під час якої передня стійка шасі потрапила в яму, після чого вертоліт перекинувся і загорівся. Окрім екіпажу загинув також солдат, який перебував у кабіні паливозаправника.
16.05.1983
н.д.
н.д.
0/ н.д.
Борт ВВС, 112 ОВП. Розбився між Орлом та Кустанаєм при посадці.
Книга 1. Основные данные и лётные характеристики вертолёта. // Вертолёт Ми-10 с турбовинтовыми двигателями Д-25В. Техническое описание / Видавничий редактор: С. Б. Геллер. — М. : «Машиностроение», 1968. — 68 с.
Михеев В. Летающий кран. О вертолёте Ми-10 // Крылья Родины. — М., 1999. — № 2. — С. 10-12. — ISSN0130-2701.
.JPG)
.JPG)
