Міщенко Леоніла Іванівна

Міщенко Леоніла Іванівна
Народилася14 грудня 1922(1922-12-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Славута, Ізяславський повіт, Волинська губернія, Українська СРР
Померла26 липня 2004(2004-07-26) Редагувати інформацію у Вікіданих (81 рік)
Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльністьлітературознавиця
Alma materфілологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка
ЗакладЛНУ ім. І. Франка Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньдоктор філологічних наук[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніКорнійчук Валерій Семенович Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зШпиця Володимир Григорович Редагувати інформацію у Вікіданих
Могила Леоніли Міщенко, Личаківський цвинтар

Леоніла Іванівна Міщенко (14 грудня 1922, Славута, Хмельницька область — 26 липня 2004, Львів) — українська літературознавиця, дослідниця Лесі Українки, партизанка-розвідниця під час німецько-радянської війни. Докторка філологічних наук (1975), із 1977 року — професорка, упродовж 1986—1991 — завідувачка кафедри української літератури Львівського державного університету імені Івана Франка, Заслужена професорка Львівського університету (2002)[2].

Життєпис

У 1940 році закінчила Славутську школу № 1. Під час німецько-радянської війни разом зі своєю вчителькою німецької мови Лідією Костянтинівною Ляпідус брала участь у партизанському русі, була розвідницею в партизанському загоні під командуванням І. О. Музальова, який діяв на півночі нинішньої Хмельницької області.

Закінчила філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1951). З того часу і до останніх днів працювала у цьому вишу — на посадах від лаборантки до професорки кафедри української літератури імені М. Возняка. 1959 року захистила кандидатську дисертацію «Леся Українка в літературному процесі своєї доби» (офіційні опоненти Максим Рильський, Марія Деркач). Досліджувала творчість Лесі Українки.[3]

Одружена з Володимиром Шпицею[4].

Померла у Львові, похована на Личаківському цвинтарі, поле № 86.[5]

Праці

  • Леся Українка в літературному житті. — К., 1964. — 164 с.
  • Політична поезія Лесі Українки: соціальний генезис і естетична природа. — К., 1972. — 203 с.
  • Леся Українка: Посібник для вчителів. — К., 1986. — 303 с.
  • Леся Українка. Хвилі моєї туги [інтимна лірика]; упоряд., вступна стаття і прим. Л. І. Міщенко. — Львів: Каменяр, 1991. — 118 с.
  • Дивоцвіт: джерела і поетика «Лісової пісні» Лесі Українки (у співавт. з І. Денисюком). — Львів: вид-во Львівського університету, 1963. — 93 с.
  • Сорок українських поетес: антологія.. — Львів: видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2002. — 436 с.
  • Листи Галі Мазуренко до Леоніли Міщенко // Дзвін. — 2004 . — № 2. — С. 142.

Примітки

  1. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 461. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. Заслужені професори Університету. lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу за 20 травня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
  3. Ольга Читайло (30 квітня 2013). Валерій Корнійчук: «Українці могли б повчитися патріотизму у жителів Гвінеї». wz.lviv.ua. Високий замок. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 28 липня 2014.
  4. Сергій Коваленко (17 липня 2013). Ректор у вишиванці, який міг стати… «Штірліцем». wz.lviv.ua. Високий замок. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 29 липня 2014.
  5. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь: путівник. — Львів, 2006. — С. 463. — ISBN 966-8955-00-5.

Література

  • Мацько В. П. Професор Леоніла Міщенко: внесок у наукове лесезнавство // Духовні витоки Поділля: жінки в історії краю: матер. всеукр. наук.-практ. конф. (Хмельницький, 1 березня 2012 р.). — Хмельницький: ПП Заколодний М. І., 2012. — С. 380-386.
  • Мацько Віталій Дочка великого роду // Колесо (Хмельницький). — 18 березня 2004. — С. 7.