Міше́ль Жері́[3], варіант транскрипціїМішель Жьорі́[4] (фр.Michel Jeury, МФА: [ʒœ.ʁi]; 23 січня 1934, Разак-д'Еме — 9 січня 2015, Везон-ла-Ромен) — французький письменник. З його ім'ям пов'язують французьку наукову фантастику 70-х — 80-х років XX століття.
Біографія
Мішель Жері народився 23 січня 1934 у Разак-д'Еме, департамент Дордонь, у селянській родині. Після війни він дізнається, що його батько і знаменитий журналіст Марсель Граншер[fr] тісно спілкувалися під час Першої Світової; і Мішель добивається зустрічі з ним. Надалі саме впливу Граншера має зобов'язувати його бажання стати письменником. Мусячи постійно допомагати батькам у господарстві, він все ж закінчує навчання і отримує ступінь бакалавра у 1952. Продовжуючи працювати на землі, він протягом 1950-х створює три романи — науково-фантастичної і загальної тематики. Два з них — «До зір долі» (Aux étoiles du destin) і «Машина влади» (La Machine du pouvoir) вийдуть друком у 1960, під псевдонімом «Альбер Ігон» (Albert Higon). Але успіху вони не матимуть (хоча «Машина влади» й отримає премію імені Жуля Верна), а рукопис третього роману буде загублено.
Жері залишає письменництво, пробує себе у кількох професіях (вчителем молодших класів, медичним представником та ін.). У 1967 він припиняє всяку трудову діяльність й оселяється у Флорансаку біля своїх батьків. Він знову починає писати й у 1972 році закінчує рукопис роману «Невизначений час» — наступного року Жерар Клайн видає його в елітній серії «Ailleurs et demain» видавництва Robert Laffont. У 1974 році роман удостоєно «Великої премії уяви» — одної з найпрестижніших французьких літературних нагород. За цим успіхом послідкувала публікація низки романів, що принесуть автору славу провідного наукового фантаста найближчих 20 років.
З 1973 року Мішель Жері знайомиться з такими досвідченими авторами, як Джон Браннер, а також з початківцями, на зразок Ролана Вагнера, надалі відзначеного Ж. Клейном за його «Паломництво Іссіжака» (Pélerinage d'Issigeac). Жері близько сходиться з Жилем Делезом, допомагає фантастам-початківцям братам Богданофф.
Одружився Жері у 1975, наступного року в нього народжується дочка. На початку 1980-х він публікує «Гриву Фонбелль» (Le Crêt de Fonbelle) — спогади про батьків, які знаменують його перехід від фантастики до письменництва на загальну тематику. У 1987, після смерті батьків, Жері певною мірою повертається у творчості до свого селянського коріння, залишає наукову фантастику ради «сільської» прози («Випускний рік» — один з них), які теж мають значний успіх. Він рідко повертається до фантастичних тем: можна згадати лише романи «Кіт з майбутнього» 1998 року, написаний у співавторстві з дочкою Дані Жері та опублікований у 2010 «Світ під назвою Мей» — за який він знову отримує «Велику премію уяви» (через 38 років після того, як він отримав її за «Невизначений час»).
Твори
Усміхнений диявол (Le Diable souriant) (1958)
До зір долі (Aux étoiles du destin) (1960 — під псевдонімом Альбер Ігон, 1984 — під справжнім ім'ям)
Машина влади (La Machine du pouvoir) (1960, під псевдонімом Альбер Ігон)
Сеньйор з історії (Le Seigneur de l'histoire) (1980)
Гігантські очі (Les Yeux géants) (1980)
Пірати мовчазності (Les Écumeurs du silence) (1980)
Похмурий блиск (Le Sombre Éclat) (1980)
Запрограмована Свята Іспанія (La Sainte Espagne programmée) (1981)
Люди-процесори (Les Hommes-processeurs) (1981)
Судна планета (La Planète du jugement) (1981)
Ця Земля (Cette Terre) (1981)
Грива Фонбелль. Розповіді мешканців гори Пілат Клавдії і Жозефа Жері, укладені Мішелем Жері (Le Crêt de Fonbelle. Les gens du mont Pilat, Claudia et Joseph Jeury, récit recueilli par Michel Jeury) (1981)[5]
Насамовиті світи (Les Mondes furieux), (1991, під псевдонімом Альбер Ігон)
Вечір безумного вітру (Le Soir du vent fou) (1991)
Ласка і злоба (La Grâce et le venin) (1992)
У пташиному шинку (Au cabaret des Oiseaux) (1993)
Джерело багатств (La Source au trésor) (1994)
Випускний рік (L'Année du certif) (1995). Премія Шарля Ексбрайя і «Золотий Кабрі» Севеннської академії 1995 року
Весна прийде з небес (Le Printemps viendra du ciel) (1995)
Великі дівчата (Les Grandes Filles) (1996)
Кіт, що прийшов з майбутнього (Le Chat venu du futur) (1998). Написано в співавторстві з дочкою — Дані Жері
Долина Шовку (La Vallée de la Soie) (1998)
Казки й легенди Перигору (Contes et légendes du Périgord) (1998). У співавторстві з Дані Жері й Аленом Дюфурком (Alain Dufourcq)
Шовк і гори (La Soie et la montagne) (1999)
Візок при ясному світлі Місяця (La Charette au clair de lune) (2000)
Маленька історія про викладання моралі в школі (Petite histoire de l'enseignement de la morale à l'école) (2000). У співавторстві з Жаном-Даніелем Бальтасса (Jean-Daniel Baltassat)
Випускний клас (La Classe du brevet) (2001)
Нуну (Nounou) (2002)
Ангеліна (Angeline) (2004)
Маленька школа в горах (La petite école dans la montagne) (2005)
Таємниці школи колишніх часів (Les Secrets de l'école autrefois) (2005)
Молоде кохання (Le jeune amour) (2006)
Щасливі мають історію (Les gens heureux ont une histoire) (2007)
Долина глибокого часу (La Vallée du temps profond) (2007)
Острови Місяця (Les Îles de la Lune) (2013). Розширена версія видання 1979 року.
Окрім того, Мішель Жері є автором оповідання «Фрактальна місія» (Mission fractale), яке увійшло до складу «Мозаїки часу» (Les Mosaïques du temps) — четвертого тома «Великої антології наукової фантастики» (La Grande Anthologie de la science-fiction), опублікованого в 1980 році.
↑Книжка заснована на розповідях батьків Мішеля — Жозефа та Клавдії Жері
Джерела
Serge Velay (dir.), Michel Boissard et Catherine Bernié-Boissard, Petit dictionnaire des écrivains du Gard, Nîmes, Alcide, 2009, 255 p. (посилання [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]), p. 127—128