Місце пам'яті

Місця пам'яті, пам'ятні місця (фр. Lieu de mémoire, нім. Erinnerungsort) — термін, запроваджений французьким дослідником П'єром Нора (фр. Pierre Nora) на початку 1980-х років для позначення місць, символічних об'єктів, з якими певна група людей пов'язує свої спогади, цінності, і де «пам'ять кристалізується і знаходить свій притулок»[1][2].

Зв'язок колективної пам'яті та «місць пам'яті»

На думку П'єра Нора, ми живемо в епоху панування пам'яті, яку він пропонує назвати «меморіальною епохою»[3]. Суспільство, яке живе цілком під знаком історії, змушене відзначати певні місця (les leieux de memoire — «місця пам'яті») і втілюватися в них для закріплення пам'яті та вкорінення в ній. Оскільки традиція пам'яті зникає, суспільство відчуває себе зобов'язаним зберігати і збирати свідчення[4]. У своїй багатотомній праці «Les lieux de memoire» дослідник намагається описати топографію колективної пам'яті Франції, вказуючи на ті найважливіші місця, які виконують символічну роль і покликані створювати уявлення суспільства про самих себе і свою історію.

Джерела «місць пам'яті»

Джерелами «місць пам'яті» є будь-які артефакти чи навіть самі люди, які зберігають інформацію про певну подію, явище чи ідею. Термін не треба сприймати лише у вузькому географічному сенсі. «Місцями пам'яті» можуть бути люди, предмети, будівлі, книги, пісні тощо. Ними можуть бути також покоління, які «так само як і мармуровий меморіал здатні зберігати пам'ять»[5]. Але така, на перший погляд, оптимістична нескінченність джерельної бази може становити небезпеку для дослідника. Якщо взяти до уваги також «всесвітній тріумф пам'яті», про який Нора пише в однойменній праці, складається враження практично всемогутності історика[6]. Дослідників «місць пам'яті» цікавлять не стільки їх історичні ядра, скільки їх форми відображення у людській свідомості. У статті про Верден в книзі Нора, наприклад, описана не знаменита битва Першої світової війни, а спогади про неї. У центрі більшості робіт стоїть питання, коли певне місце пам'яті отримало те чи інше символічне значення, і як воно змінювалося протягом часу.

Функції «місць пам'яті»

«Місця пам'яті», як вважає Нора, повинні допомогти подолати розриви між історією і справжньою пам'яттю, повернути нам відчуття зв'язку з минулим, а тим самим подолати віддаленість минулого і сьогодення. Найголовнішою функцією таких місць є збереження пам'яті групи людей про певну подію.

«Місця пам'яті» і нація

На думку П'єра Нора, на момент написання праці «Les lieux de memoire» не було єдності думок стосовно того, що можемо вважати національною спадщиною Франції. Руйнування структур, які об'єднують націю, підірвало всю сукупність традицій, яка слугувала узагальнюючим символічним вираженням даної нації. "Нема більше «комеморативного супер-его: канон зник»[7]. Відтак сьогодні будь-яка річ чи явище може становити основу для публічних спогадів нації. «Місця пам'яті» стають епізодами національної історії. Історія, а точніше історія національного розвитку, склала одну з найсильніших наших колективних традицій, наше середовище пам'яті par excellence[8].

Критика теорії

На думку Тоні Джадта, незважаючи на великий вклад монументальної праці П'єра Нора в розвиток історичної науки, багатотомник сприймається сьогодні не стільки як поштовх до пошуків нових підходів у цій галузі, скільки як предмет поклоніння, як пам'ятка, що заслуговує на увагу туриста. Саме дослідження носить досить невизначений характер, адже починалось з меланхолічного самоаналізу французької нації, а закінчилось майже в дусі «самовихваляння». До того ж багато сторінок французької історії не були включені до основної праці. Так, наприклад, у жодному з томів  не згадано ім'я такої величної постаті як Наполеон Бонапарт[9].

Примітки

  1. ↑ У перекладах робіт самого Нора «le lieux de memoire» — це зазвичай «місця пам'яті», тоді як у перекладах про це можуть бути також «простір пам'яті» або «мнемонічні місця». Так само у назві англомовного перекладу 1996—1998 рр. багатотомника вжито слово «realms», але часто вживається і нейтральне «sites»
  2. ↑ Pierre Nora. Between memory and history / Special Issue: Memory and Counter-Memory.— University of California Press, 1989.-Р.7
  3. ↑ Пьер Нора. Всемирное торжество памяти // «Неприкосновенный запас» 2005, № 2-3(40-41).— Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html [Архівовано 5 березня 2014 у Wayback Machine.]
  4. ↑ Pierre Nora. Between memory and history / Special Issue: Memory and Counter-Memory.— University of California Press, 1989.—Р. 12
  5. ↑ Пьера Нора «Поколение как место памяти» // Новое литературное обозрение. № 30, 1998— Режим доступу: http://magazines.russ.ru/authors/n/nora/ [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Нора П. Всемирное торжество памяти // Неприкосновенный запас. — 2005. — № 2-3 (40-41). — Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html [Архівовано 5 березня 2014 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Тони Джадт. «Места памяти» Пьера Нора: Чьи места? Чья память?// Ab Imperio. — 2004. — № 1.
  8. ↑ Pierre Nora. Between memory and history/ Special Issue: Memory and Counter-Memory.— University of California Press, 1989.—Р. 9
  9. ↑ Тони Джадт. «Места памяти» Пьера Нора: Чьи места? Чья память?// Ab Imperio. — 2004. — № 1

Література

  • Pierre Nora (під головуванням), 1997. Les lieux de mémoire. 3 volumes. Collection Quarto, Gallimard.
  • S. Kmec et M. Margue (coord.), 2008 (2e édition corrigée et complétée). Lieux de mémoire au Luxembourg. Vol. 1. Éditions saint-paul, Luxembourg. ISBN 978-2-87963-705-1. (У 2008 році вийшов перший том).
  • François, Etienne / Schulze, Hagen (Hrsg.): Deutsche Erinnerungsorte, 3Bde., München 2001ff.
  • François, Etienne / Schulze, Hagen (Hrsg.): Deutsche Erinnerungsorte. Eine Auswahl, München 2005

Примітки