Мінойське виверження

Санторіні, Стронгіла
Залишки вулканічного острова Стронгіле (Тіра), вигляд з космосу, 21 листопада 2000. В центрі кальдери — вулканічний острівець Неа Каймені
Залишки вулканічного острова Стронгіле (Тіра), вигляд з космосу, 21 листопада 2000. В центрі кальдери — вулканічний острівець Неа Каймені
Залишки вулканічного острова Стронгіле (Тіра), вигляд з космосу, 21 листопада 2000. В центрі кальдери — вулканічний острівець Неа Каймені
36°25′12″ пн. ш. 25°25′54″ сх. д. / 36.42000° пн. ш. 25.43167° сх. д. / 36.42000; 25.43167
Країна  Греція
Розташування Санторіні, Греція, Європа
Система Кікладські острови
Тип стратовулкан
Висота 546 м
Виверження востаннє — 1956 р.
Санторіні, Стронгіла. Карта розташування: Греція
Санторіні, Стронгіла
Санторіні, Стронгіла
Санторіні, Стронгіла (Греція)
Мапа
CMNS: Мінойське виверження у Вікісховищі

Міно́йське ви́верження вулка́на Санторі́ні — катастрофічне виверження плініанського типу, яке відбулось у 1627±1 році до н. е.

Опис

Катастрофа супроводжувалася потужними землетрусами. Від древньої Стронгіли залишився тільки видимий нині півмісяць зі скелею 300 метрової висоти в західній частині і пологими пляжами у східній. Під час вибуху було викинуто близько 40 км³ породи (це у 2 рази більше, ніж під час виверження вулкана Кракатау 1883 року). За іншими даними, в повітря злетіло 80 км³ гірської породи.[1] Індекс вулканічної експлозивності (VEI) оцінюється у 6 балів[2]. Висота газово-попільної колони плініанського виверження сягала середини стратосфери 38—39 км. Вибух вулкана Санторіні за потужністю дорівнював вибухові приблизно 200 тис. атомних бомб, скинутих на Хіросіму.[1] В результаті виникла кальдера діаметром 14 км і площею більше 80 км². Глибина моря в улоговині між островами сягає 400 м. Товща вулканічної тефри становить від 30 до 60 м біля підніжжя вулкана, а в радіусі 30 км вона сягає 5 м. Сліди санторінського попелу знайдено на острові Крит, у прибережних зонах Північної Африки (дельта Нілу) і Малої Азії.

В результаті утворення кальдери величезна хвиля цунамі, висотою до 200 м (за іншими даними — до 260 м[1]) накрила північне узбережжя Криту. Наслідком виверження та цунамі став початок занепаду Мінойської цивілізації (розкопки на о. Крит довели, що мінойська цивілізація існувала ще століття після виверження вулкана, оскільки деяка кількість будов мінойської культури знаходиться над шаром вулканічного попелу).

Деякі наукові дослідження намагаються довести, нібито затонулий острів був так довго шуканою Атлантидою[3][4][5].

Виверження

Вулканічні кратери на острівці Неа-Каймені, Санторіні, 2007 рік

Передісторія

Геологічні дослідження залишків вулканічної споруди і вулканічних порід зі стінок кальдери вказують, що вулкан Тіра неодноразово вивергався протягом сотень тисяч років до катастрофічного мінойського виверження.

Примітки

  1. ↑ а б в Георгій Скарлато. Захоплююча географія. Навчальний посібник. — К.: «Альтерпрес», 1998. — 414 с., іл. ISBN 966-542-036-4
  2. ↑ Мінойське виверження 1645 року до н. е. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 6 липня 2010.
  3. ↑ Santorini Eruption (~1630 BC) and the legend of Atlantis [Архівовано 10 січня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. ↑ Location hypotheses of Atlantis[en]
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 березня 2009. Процитовано 6 липня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Див. також

Література

Джерела