Протягом п'ятдесяти років, з квітня 1954[10] і до кінця життя, служив у трупі Ленінградського (згодом Санкт-Петербурзького) державного академічного театру комедії імені Миколи Акімова. Здобув популярність у 1960 році після ролі тіні вченого в постановці режисера Миколи Акімова «Тінь» за однойменною п'єсою-казкою Євгена Шварца. Ця роль принесла Леву Міліндеру успіх та стала вершиною його творчого шляху. Пізніше він зіграв чимало гідних ролей: князя Сержа Ветринського у водевілі «Лев Гурич Синічкін» за адаптованим текстом Олексія Бонді (за Дмитром Ленським), Жана в «Силуетах Парижа» Франсуази Саган, Дубровського в «Дзвінку у порожню квартиру» Дмитра Угрюмова, — але вони помітно поступалися образу, створеному ним у п'єсі Шварца[11][12].
Багато років Міліндер був беззмінним автором акимівських «капустників», присвячених ювілеям працівників театру[13]. На основі цих заходів, що викликали великий суспільний резонанс, 1987 року було поставлено концерт-огляд «Давайте говорити один одному компліменти»[11].
Лев Максович Міліндер помер у святковий день 8 березня 2005-го[14] в Санкт-Петербурзі, на 75-му році життя[15]. Похований на Преображенському єврейському цвинтарі в Санкт-Петербурзі[16].
Родина
Мати — Іда Марківна (Мордківна) Шевець, померла в Ізраїлі.
Сестра — кандидат медичних наук[17] Нінель Максівна Міліндер (нар. 1936), фтизіатр.
Дружина (1950-і) — Ніна Миколаївна Ургант (1929—2021), актриса театру та кіно, народна артистка РРФСР (1974), лауреат Державної премії СРСР (1976). Лев Максович та Ніна Миколаївна прожили у шлюбі чотири роки, після розлучення одружився ще чотири рази[14].
1970 — «Хай живе король!» — Володимир Миколайович, заступник начальника інюрколегії Міністерства закордонних справ СРСР / Посадіон, надовго міністр внутрішніх справ Б.
1970 — «Село Степанчиково та його мешканці» — Прим
1972 — «Маленьке вікно на великий океан» — поет / художник / хор
1972 — «Візок з яблуками» — Король Магнус / Памфілій / Пліній, міністр фінансів
1973 — «Троянської війни не буде» — Геометр, сенатр
↑Беседовала Елена Добрякова («Невское время») (23 августа 2011 года). Андрей Ургант: «Страстей не люблю». Глобальный еврейский онлайн-центр // jewish.ru. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 27 січня 2014.