Мізоцитоз

Мізоцитоз (грец. μυζεῖν — «смоктати» та κύτος «місткість», тут йдеться саме про «клітину») — процес живлення деяких евкаріотичних одноклітинних організмів шляхом висмоктування всього або частини вмісту клітини своєї жертви[1][2][3][4]. Мізоцитоз, загалом, подібний до піноцитозу, проте, при якому поглинаються не рідина, а цитоплазма із твердими частинками, наприклад, рибосомами, мітохондріями, пластидами тощо.

Мізоцитоз у жолобців

Декотрі евґленозої Euglenozoa Cavalier-Smith 1981 (супергрупа жолобці — Excavata Cavalier-Smith, 2002) живляться за допомогою мізоцитозу, висмоктуючи вміст клітини своєї жертви. Ротовий апарат у таких видів перетворений на сифон, коли мікротрубочкові тяжі виступають за межі переднього краю клітини. Цитостом, у цьому випадку, прикритий кришечкою, яка відкривається лише після того, коли сифон проникає у клітину жертви[1][5]. Тримембранові пластиди евгленових могли утворитись шляхом не фагоцитозу, а мізоцитозу, коли хижак всмоктав пластиду своєї жертви — зеленої водорості (мають дві мембрани), але вакуоля, що виникла, не перетворилась на травну. Таким чином, пластида асимілювалась у клітині евґленозоїв і стала тримембрановою органелою[1].

Мізоцитоз у дискористових

Для видів ряду ядровикові Cristidiscoidea Page 1987 (супергрупа задньобатіжкові — Opisthokonta Cavalier-Smith 1987) притаманні два різні типи живлення: фагоцитоз – поглинання цілих водоростей і бактерій, а також мізоцитоз — висмоктування вмісту клітини жертви[2]. При мізоцитозі, тонкі філоподії декотрих із ядровикових проникають у клітину жертви, здебільшого водоростей, і висмоктують її вміст[2].

Мізоцитоз у війківців

Види ряду Листкоглотковики Phyllopharyngea de Puytorac et cet., 1974 (супергрупа САР) живляться мізоцитозом, висмоктуючи вміст своїх жертв[6]. Ці війківці утворюють мацальця, які здатні проникати у клітини жертв і висмоктувати їх вміст. Кожне таке мацальце є окремим клітинним ротом, тобто на одну клітину їх може бути кілька. У листкоглотковиків наявні токсоцисти, які паралізовують їх жертву при контакті мацалець з нею[6].

Мізоцитоз у складноверхців

Усі складноверхці Apicomplexa Levine, 1970, окрім фотосинтетичних барводріб'янок, (супергрупа САР) живляться мізоцитозом — висмоктуючи вміст клітин своєї жертви[3]. Механізм мізоцитозу може відрізнятися у різних таксонів складноверхців і супроводжуватись як проникненням у клітину господаря, так і без нього. Для філ ненажерці (Voromonadida Cavalier-Smith & Chao, 2004), тваножерці (Algovorida Cavalier-Smith & Chao, 2004), ударниці (Colpodellida Cavalier-Smith, 1993) характерним є напад на жертву, прикріплення до її плазмалеми й висмоктування цитоплазми цілком або частково[4]. Для філи скупчевики (Gregarinasina Dufour, 1828) приманне прикріплення і часткове проникнення у клітину жертви за допомогою мукрону та епімериту, виконуючи функцію живлення шляхом мізоцитозу[4]. Для субфіли потайноспорівки (Cryptosporidium Tyzzer, 1910) властиве цілковите проникнення спорозоїту у клітину господаря, формуючи під його мембраною паразитарну вакуолю, крізь яку здійснюється живлення мізоцитозом[3][4].

Мізоцитоз у вихрівців

Вихрівці Dinozoa Cavalier-Smith, 1981 (супергрупа САР), включаючи фотосинтетичних міксотрофів, хижаків та паразитів, усі живляться мізоцитозом[4]. У дрібних безпанцирових вихрівців є спеціальне щупальце — педункула, яким вони проколюють клітинні покриви жертви та висмоктують цитоплазму; а у панцирних вихрівців утворюється харчова мережа — паліум, які охоплюють жертву, проникають у її клітину і висмоктують цитоплазму[7].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Leliaert F, Smith D.R., Moreau H., Herron M.D., Verbruggen H., Delwiche C.F., De Clerck O. (2012) Phylogeny and Molecular Evolution of the Green Algae. Critical Reviews in Plant Sciences, 31: 1–46.
  2. ↑ а б в Pöggeler S., Wöstemeyer J. (2011) Evolution of Fungi and Fungal-Like Organisms. Springer Science & Business Media. – 345 p.
  3. ↑ а б в Simdyanov T.G., Guillou L., Diakin A.Y., Mikhailov K.V., Schrével J., Aleoshin V.V. (2017). A new view on the morphology and phylogeny of eugregarines suggested by the evidence from the gregarine Ancora sagittata (Leuckart, 1860) Labbé, 1899 (Apicomplexa: Eugregarinida). PeerJ. 5: e3354.
  4. ↑ а б в г д Cavalier-Smith T. , Chao E.E. (2004) Protalveolate phylogeny and systematics and the origins of Sporozoa and dinoflagellates (phylum Myzozoa nom. nov.). European Journal of Protistology 40 185–212
  5. ↑ Leander B.S., Esson H.J., Breglia S.A. (2007) Macroevolution of complex cytoskeletal systems in euglenids. BioEssays 29: 987-1000.
  6. ↑ а б Lynn D. 2008. The Ciliated Protozoa: Characterization, Classification, and Guide to the Literature. Springer Science & Business Media, 605 p.
  7. ↑ Jacobson D. M., Anderson D. M. 1992. Ultrastructure of the feeding apparatus and myonemal system of the heterotrophic dinoflagellate Protoperidinium spinulosum. J. Phycol. 28:69-82.