|
Мухін Василь Дмитрович
Мухін Василь Дмитрович (20.04.1915 — 28.10.1978) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, командир 3-го стрілецького батальйону 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії старший лейтенант[1], пізніше гвардії майор. БіографіяНародився 20 квітня 1915 року в с. Миколаївка, зараз Волзький район, Самарська область в родині селянина. Закінчив 7 класів школи. Служив в Червоній Армії в 1936-1939 роках. На фронті з липня 1941 року. В серпні 1941 року у бою під Вдовськом у Білорусі помічник командира взводу Мухін отримав перше поранення. Лікувався у госпіталі, закінчив короткотермінові курси. В битві під Москвою старший сержант Мухін командує взводом. Знов був поранений, лікувався до квітня 1942 року. В боях під Смоленськом командував ротою, знову був поранений. Після лікування старшого лейтенанта Мухіна призначають командиром батальйону 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії. В.Д.Мухін особливо відзначився при форсуванні річки Дніпро північніше Києва восени 1943 року, у боях при захопленні та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області). Командир 241-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Бударін М.П. в нагородному листі написав, що боях на Київському напрямку Мисін проявив себе сміливим, мужнім і рішучим командиром. 23 і 24 вересня 1943 року успішно форсував річки Десну і Дніпро. На правому березі Дніпра батальйон Мухіна вступив у бій з переважаючими силами противника. За два дні боїв батальйон відбив 17 атак противника, знищив понад 600 гітлерівців, багато техніки і зброї[2]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії старшому лейтенанту Мухіну Василю Дмитровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[3]. Під час звільнення Білорусі старший лейтенант Мухін, як відзначив командир 241-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Мирошниченко Л.Г.[4], показав себе виключно стійким, мужнім і сміливим командиром. Прориваючи сильно укріплену смугу оборони противника, першим підняв свій батальйон в атаку і першим зайняв край с. Давидовичи, знищивши понад 300 німецьких солдат і офіцерів, 5 танків, 4 автомашини, 3 гармати і понад 10 ручних кулеметів. Знаходячись у бойових порядках підрозділів, особистим прикладом надихав особовий склад на подвиги. Був поранений у голову, від евакуації відмовився до прибуття командира полку. Був нагороджений орденом Олександра Невського. На чолі свого батальйону звільняв Латвію і Польщу. 26 липня 1944 року гвардії капітан Мухін був нагороджений орденом Легіон Заслуг (США) офіцерського ступеня. В боях за звільнення Німеччини, за уміле керівництво батальйоном в бою за населений пункт Розенгартен і м. Альтдам, за проявлену мужність і самовідданість гвардії майор Мухін був нагороджений орденом Червоного Прапора. Командир 241-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Волошаненко А.В. у представленні до нагороди написав, що штурмовий батальйон десанту на танках під командою Мухіна першим увірвався до Розенгартену, оволодів ним, продовжував переслідувати противника і штурмом взяв м. Альтдам[5]. Війну В.Д. Мухин завершив з виходом 75-ї гвардійської стрілецької дивізії на річку Ельба. Після війни майор Мухін продовжував службу в армії, в 1960 році звільнився у запас. Жив і працював у м. Куйбишев (зараз Самара). Помер 28 листопада 1978 року, похований на кладовищі "Рубіжне" в м. Самара. Нагороди
Пам'ять
Примітки
ПосиланняМухін Василь Дмитрович. // Сайт «Герои страны» (рос.). Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
