Мунтжак

Мунтжак

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Надряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Рід: Мунтжак (Muntiacus)
Rafinesque, 1815
Посилання
Вікісховище: Muntiacus
Віківиди: Muntiacus
EOL: 38814
NCBI: 9885
Fossilworks: 42680

Мунтжа́к або гавкаючий олень (Muntiacus) — рід оленів (Cervidae), який містить 12 сучасних видів, що поширені у Південній та Південно-Східній Азії, Китаю та деяких районах Японії. Більшість видів роду внесені МСОП в категорії «найменшого ризику» або «недостатньо даних», хоча інші, такі як чорний мунтжак, борнейський жовтий мунтжак та гігантський мунтжак, є вразливими, майже загроженими та критично загроженими відповідно.[1][2] Це найстаріший рід оленів, який виник біля 15-35 млн років тому в епоху міоцену. Його найдавніші залишки знайдені на території Франції, Німеччини та Польщі[3].

В азійських країнах мунтжаки є предметом полювання, їхнє м'ясо вважається делікатесом.

Розповсюдження

Сучасні види є вихідцями з Азії, їх можна зустріти в Індії, Шрі-Ланці, М'янмі, В'єтнамі, Індонезійських островах, Тайвані та Південному Китаї. Вони також зустрічаються в нижніх Гімалаях (Тераї в Непалі та Бутані).

Опис

Населяючи тропічні регіони, олені не мають сезонних звичок, тому спаровування можуть відбуватися в будь-який час року. Таку поведінку також зберігають популяції, пізніше завезені в країни помірного клімату. Харчуються ці олені рослинною їжею: листям, травою, бруньками, опалими фруктами.

У збудженому або схвильованому стані ці олені видають звуки, схожі на гавкіт собак. Самці мунтжаків захищають належні їм райони від вторгнення інших самців, використовуючи в сутичках не стільки короткі роги, скільки гострі ікла на верхній щелепі. Такі «бивні» притаманні лише дорослим самцям. У водяних оленів також є видимі бивні, але вони відрізняються за розміром та формою.

Вагітність у самок триває близько 7 місяців, після чого зазвичай народжується одне дитинча, якого мати приховує в заростях, поки те не зможе самостійно за нею слідувати.

Залози

Мунтжаки володіють різноманітними запаховими залозами, які виконують важливі функції спілкування та територіального маркування. Вони використовують свої лицьові залози в основному для позначення території, а іноді й інших особин, залози відкриваються під час дефекації та сечовипускання, а також іноді під час соціальних проявів. У той час як лобні залози зазвичай відкриваються мимовільно в результаті скорочення лицьових м’язів, перед очні залози можуть мимовільно розкриватися набагато ширше і навіть вивертатися назовні, щоб виштовхнути розташовану залозну тканину. Навіть молоді оленятка здатні повністю вивертати свої перед очні залози.[4]

Види

Примітки

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 21 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 21 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Czyżewska, Teresa; Stefaniak, Krzysztof (December 1994). Euprox furcatus (Hensel, 1859) (Cervidae, Mammalia) from Przeworno (Middle Miocene, Lower Silesia, Poland) (PDF). Acta Zoologica Cracoviensia. 37 (1): 55—74. Архів оригіналу (PDF) за 8 січня 2022. Процитовано 21 червня 2021.
  4. ↑ Barrette, C. (1976-09). Musculature of facial scent glands in the muntjac. Journal of Anatomy. Т. 122, № Pt 1. с. 61—66. ISSN 0021-8782. PMC 1231931. PMID 977477. Процитовано 9 березня 2023.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мунтжак


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.