Музичний конкурс

Музичний конкурс — це публічний захід, покликаний визначити та нагородити видатні музичні колективи, солістів і музикознавців.[1] Конкурси популярної музики проводяться, щоб виявити поп-зірок. 

Історія

В Європі музичні конкурси почали проводити на початку XX століття. Серед перших конкурсів — Наумбурзький конкурс (1926, США), Конкурс піаністів імені Шопена (1927, Польща), Конкурс імені Ізаї (1937, Бельгія), Міжнародний конкурс виконавців у Женеві (1939, Швейцарія).

1957 року була заснована Всесвітня федерація міжнародних музичних конкурсів, засновниками якої стали 11 музичних конкурсів, а станом на 2012 членами цієї федерації стали понад 120 музичних конкурсів, серед яких один із України — конкурс пам'яті Говориця.

У популярній музиці конкурси набули популярності в другій половині XX століття. Так, 1956 року вперше було проведено конкурс Євробачення. Завдяки телетрансляції такі конкурси збирають великі аудиторії телеглядачів.

Критика

Одним із предметів критики музичних конкурсів є переважання у критеріях оцінювання гри виконавця цінностей стабільності і витривалості, над власне художніми цінностями. На думку А. Ляховича, такий розподіл цінностей призводить до того, що увага виконавця «…не відволікається на зайві чинники — на інтонування, процесуальність, цілісність (тобто на музику) — і зосереджується на точному виконанні послідовності дій, зафіксованої в нотах. Нервова система виконавця при такій грі не перевантажена додатковими завданнями — переживанням, натхненням і зумовленою ними координацією — і звільнена для головного завдання — стабільності.»[2]

Іншим предметом критики музичних конкурсів є їх кон'юктурність. «Існує конвенціональний вимір, з позицій якого сам інститут виконавства втрачає свій предмет. Він визначається загальною властивістю сучасного соціуму в будь-яких його локальних формаціях: кон'юнктурою — залежністю соціального успіху не від особистих якостей, а від знайомств і зв'язків. […]Кон'юнктура контролює весь попередній відбір таких претендентів. Цей відбір проходять тільки ті, хто має „дах“ — соціальну підтримку в особі авторитетного педагога, родича, „боржника“ по майстеркласу, співвітчизника тощо»[2]

Примітки

  1. ↑ The Center for New Technologies in the Arts «Art-parkING», Annual Musicology Competition. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 2 жовтня 2016.
  2. ↑ а б Соціальні конвенції сучасного академічного виконавства [Архівовано 3 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / А. Ляхович // Українське музикознавство. — 2014. — Вип. 40. — С. 120—133.

Посилання