Муж

Муж — праслов'янська (*mǫžь < праіндоєвроп. кореня *mon-)[1] та давньоруська назва людини (мужь нѣкии), чоловіка (мужи и жены), воїна, боярина чи слуги (мужь цѣсарь, мужь княжь). В останньому спеціальному значенні слово «муж» позначає найвищих урядовців, знатних людей. У кожного князя було небагато (звичайно 3—5) «мужів», решта слуг називалися «отроками», «дітськими» тощо. Часом використовувався церковно-книжковий зворот «вельможа», що є довільним перекладом грецького «сильний». Механізм економічного забезпечення «мужів» досі остаточно не з'ясований. Найбільш правдоподібною є думка про те, що при некласичному феодалізмі (англ. bastard feudalism) джерелом забезпечення було не велике землеволодіння, а служба князю (певна доля данини, згодом держання волостей та ін.).

Примітки

1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

Джерела та література

• Т. Л. Вілкул. Муж // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 101. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Посилання

• Муж, або Княж муж // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1047. — 1000 екз.