Мрійники (фільм)Про однойменний радянський фільм 1934 року див. «Мрійники»
«Мрійники» (англ. The Dreamers) — фільм 2003 року італійського режисера Бернардо Бертолуччі. СюжетДія картини відбувається у Франції в Парижі травня 1968 р., коли під час європейської контркультурної революції студенти будували барикади. Молодий американець Метью (Пітт) приїздить до Парижа, де знаходить друзів — Ізабель (Ева Грін) та її брата Тео (Гаррель). Трійця юних мрійників за відсутності батьків влаштовує дивовижну кіноманську гру: у них — своя реальність, свій світ — світ кіно. Дні і ночі безперервно вони дивляться фільми і не виходять з дому … Кіно стало їхнім життям. Спочатку це просто захоплення, потім — складна павутина психологічних і сексуальних відносин. Тим часом, безлади на вулицях Парижа досягають своєї кульмінації … СценарійПерший проект сценарію був адаптацією Гілбертом Адером[en] свого власного роману «Мрійники» (англ. The Holy Innocents). Під час попереднього виробництва, Бертолуччі вніс зміни: він пропустив гомосексуальний вміст — сцени з роману, які зображують секс Меттью і Тео — він вважав, що їх «занадто багато». КастингСпочатку роль Метью була запропонована Леонарду Ді Капріо і Джейку Джилленголу; Ді Капріо відмовився, тому що він був зайнятий у попередньому виробництві з Авіатор, а Джилленгол — відмовився через наявність оголених сцен. Бертолуччі спочатку думав, що Майкл Пітт не підходить для ролі і взяв іншого актора, але потім змінив свою думку і дав Пітту роль якраз перед початком зйомок. У ролях
ОцінкаПоєднавши дві свої найулюбленіші теми — еротика і революція, — Бертолуччі досяг досить цікавого результату, який є якщо й не творчою перемогою, то принаймні яскравим кінотвором, що змусив світ згадати про 62-річного маестро. Звичайно ж, це не шедевр рівня «Конформіста» та «Останнього танго в Парижі», і у ньому немає роздумів про роль індивідууму в історії, як у «Двадцятому столітті» або «Останньому імператорі». Персонажі нового фільму видатного італійського режисера — люди цілком пересічні: їх напівдитячий бунт, «міні-революція» зводиться до життя втрьох у батьківській спальні. Однак Бертолуччі, без жодних ілюзій ставлячись до своїх героїв, все ж таки дозволяє собі у розповіді про молодість, анархію і кіно певну дозу романтики. «Без наївних і часто саморуйнівних бунтів 60-х не було б того рівня свобод особистості, що є зараз, не було б подальших культурних та соціальних змін у суспільстві», — вважає класик світового кіно. Нагороди
Примітки
Посилання
|