«Мосьє Верду» (англ.Monsieur Verdoux) — американська «комедія вбивств» Чарлі Чапліна (1947). Перший фільм, в якому Чаплін повністю відмовився від маски бродяги Чарлі й створив абсолютно несхожий образ серійного вбивці. «Блискучий чорний гумор, близький до карикатури», не був зрозумілий і прийнятий публікою, і за «Мосьє Верду» надовго закріпилася репутація найбільш неоднозначного фільму Чапліна.
Дія відбувається в Парижі 1930-х років. Анрі Верду (Чаплін) — немолодий, але чарівний джентльмен. Після тридцяти років сумлінної служби в банку він втратив роботу, коли настала велика депресія. Щоб утримувати прикуту до інвалідного візка дружину й школяра-сина, Верду став провертати одну за одною шлюбні афери. Він знаходив у різних частинах Франції одиноких багатих дам, представлявся їм холостяком, зваблював, одружувався і, заволодівши їхнім майном, із часом позбувався «подруг життя» за допомогою отрути. Така сама доля спіткала й поліцейського, якому вдалося вийти на слід «синьої бороди».
Після невдалої біржової спекуляції, спричиненої початком громадянської війни в Іспанії, Верду виявляється розореним. Його дружина і син вмирають, а разом із ними помирає й те, заради чого він жив. Він добровільно здається поліції і перед стратою декламує відомий вислів: «Убивство кількох людей робить вас злочинцем, убивство мільйонів — героєм».
У 1948 році паризький банківський клерк на прізвище Верду подав до суду на продюсерів фільму.
Спочатку фільм мав знімати Орсон Веллс, а грати в ньому Чаплін, але останній заявив, що ніколи ще не знімався у фільмах, які ставив хтось інший і починати не збирається. Після чого викупив сценарій у Орсона Веллса і, трохи його переписавши, заявив у титрах, що сценарій його, а Веллс усього лише автор ідеї. На що Веллс оповів, мовляв, незважаючи на те, що сценарій здебільшого залишився його, він не заперечує, бо все одно це його найневдаліший сценарій.
Незважаючи на чудові відгуки критиків і навіть номінацію на «Оскар» за найкращий сценарій, фільм із тріском провалився в американському прокаті через елементи «богохульства» й політичної сатири, а також політичних переконань Чапліна взагалі, неугодних тодішньому уряду США: в рік виходу, ті кінотеатри, де його все ж зважилися показати, пікетувалися Американським легіоном і Католицькими ветеранами війни, а проурядові газети розв'язали справжню травлю режисера.