1938 року вступив до механіко-математичного факультету Московського університету. Учасник німецько-радянської війни, брав активну участь у важливих роботах на кафедрі теорії ймовірностей щодо створення 1942 року таблиць бомбометання з малих висот при малих швидкостях літаків спільно з Борисом Гнєденко[5]. 1943 року закінчив навчання й був призваний до лав Червоної армії, направлений на курси військових синоптиків при Вищому гідрометінституті Радянської армії. Служив командиром (молодший лейтенант) відділення фронтовий метеостанції 3-го Прибалтійського фронту, пройшов війну від Пскова до Риги[6]. У травні 1945 року був відряджений до Центрального інституту прогнозів Радянської армії, прийнятий до лав КПРС[4]. У січні наступного року демобілізований, перейшов на роботу в Центральний інститут прогнозів як науковий співробітник.
1946 року вступив до аспірантури науково-дослідного інституту математики Московського університету під науковим керівництвом Андрія Миколайовича Колмогорова[4]. 1949 року захистив кандидатську дисертацію з «Теорії атмосферної турбулентності»[7].
1956 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук на тему «Питання теорії атмосферної дифузії»[8]. 1958 року написав і направив до секретаріату ЦК КПРС лист-донос, в якому різко розкритикував майбутні вибори членів Академії наук СРСР по Відділенню фізико-математичних наук, висловив антисемітську думку про Льва Ландау та інших колег-вчених і закликав ЦК КПРС рішуче втрутитися у хід підготовки до виборів[9]. 1963 року присвоєне вчене звання професора. 1965 року обійняв посаду Інституту океанології АН СРСР[4].
Областю наукових інтересів Андрія Сергійовича була гідродинаміка океану, її дрібно- та великомасштабні процеси, геофізична гідродинаміка (створив російську наукову школу геофізичної гідродинаміки)[13]. Процесам взаємодії океану і атмосфери, теорії клімату Монін присвятив ряд фундаментальних праць, організував унікальні роботи моделювання таких процесів[4][13]. Також організував у СРСР роботи по чисельного моделювання атмосфери Землі і Венери. В області механіки турбулентності ним отримано ряд фундаментальних результатів і створена теорія подібності для турбулентності в стратифікованих рідинах, що стала базою численних робіт в даній області. На цій основі побудовані численні теорії: турбулентності в прилеглому шарі атмосфери з відповідними законами опору; теплообміну і вологообміну; спектру турбулентності; турбулентної дифузії; океанічної турбулентності[13].
Андрій Сергійович Монін був автором і співавтором 45 книжок, написав понад 500 наукових статей.
(рос.)Монин А. С., Яглом А. М.[1] — М. : Наука, 1965—1967. Архівовано з джерела 17 квітня 2021 — у 1971—1975 роках вийшло друге доповнене й перероблене видання англійською мовою, пізніше японською. Останнє прижеттеєве перевидання було здійснено 2007 року.
(рос.)Монин А. С.[2] — М. : Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит, 1969. — 184 с. — 4200 прим. Архівовано з джерела 17 квітня 2021
(рос.)Каменкович В. М., Кошляков М. Н., Монин А. С. Синоптические вихри в океане. — Л. : Гидрометеоиздат, 1982. — 264 с.
(рос.)Монин А. С., Сорохтин О. Г. Перспективы развития современной геологии: Геологическая теория и полезные ископаемые. — М. : Знание, 1983. — (Науки о Земле. 1983. № 12: Новое в жизни, науке и технике)
(рос.)Монин А. С., Корчагин Н. Н. Десять открытий в физике океана. — М., 2008.
Нагороди і відзнаки
Андрій Сергійович Монін лауреат численних премій і нагород. За участь у війні нагороджений 12 медалями, в тому числі «За бойові заслуги», «За оборону Москви».
↑Письмо А. С. Монина в ЦК КПСС : [рос.] : [арх. 16.09.2019] // Институт истории естествознания и техники им. С. И. Вавилова РАН : вебсайт. — Дата звернення: 17 квітня 2021 року.
Краснопольский А. В. Отечественные географы (1917—1992): Биобиблиографический справочник (в 3-х томах) / Под ред. проф. С. Б. Лаврова[ru]; РАН, Русское географическое общество. — СПб. : Б.и, 1993. — Т. 2 (Л—Х). — С. 101. — 1 000 прим.
Московский университет в Великой Отечественной войне. — 4-е, переработанное и дополненное. — М. : Издательство Московского университета, 2020. — С. 76. — 1000 прим. — ISBN 978-5-19-011499-7.