МожливостіАфорданси — можливості взаємодії з об'єктами довкілля, пов'язані з їхніми характеристиками та перцептивними здібностями людини, її досвідом і загальними навичками дій. Термін використовується в різних наукових дисциплінах: когнітивній психології, психології сприйняття, екологічній психології, промисловому дизайні, теорії взаємодії людини з комп'ютером, інтерактивному дизайні, дослідженнях штучного інтелекту. Існує два різних визначення цього поняття. Перше визначення розглядає як афорданси всі можливості дії (взаємодії з навколишнім середовищем), друге — обмежує визначення можливостями, про які людина усвідомлює[1][2]. Афорданси як можливість діятиТермін був введений у психологію Джеймсом Гібсоном у 1977 році у статті «Теорія можливостей» (The Theory of Affordances)[3]. Гібсон представив деталі теорії у своїй книзі 1979 року «Екологічний підхід до візуального сприйняття»[4]. Він визначив афорданси як усі можливості для дії, наявні в навколишньому середовищі, об'єктивно вимірювані та незалежні від індивідуальних здібностей людей їх розпізнавати, але завжди пов'язані з ними а, отже, залежні від їхніх здібностей. Прикладом цього можуть бути сходи, які дають можливість піднятися на гору, однак такої можливості не існує, якщо суб'єкт пізнання є людиною з інвалідністю або немовлям. Афорданси як реалізовані можливості для дійУ 1988 році Дональд Норман контекстуалізував термін «можливості» на основі теорії взаємодії людини та комп'ютера. Нова перспектива визначила їх як можливості для дії (взаємодії), які сприймаються людиною. Норман описав свою концепцію у книзі «Дизайн повсякденних речей»[5], завдяки якій вона також стала популярною в інтерактивному дизайні. Почали вважати, що можливості залежать не лише від фізичних можливостей людини, а й від її планів, мрій, переконань, цінностей, цілей, попереднього досвіду тощо. Якщо людина заходить до кімнати з м'ячем і стільцем, то, згідно з початковим визначенням, однією з можливостей є кинути стілець і сісти на м'яч (тому, що дія фізично можлива). Переглянуте визначення Нормана враховує той факт, що людина з більшою ймовірністю схильна відпочивати на стільці та грати з м'ячем, зважаючи на свій попередній досвід[6][7]. Примітки
Бібліографія
Див. такожПосилання |